Творчість Тараса Шевченка в історичній науці

Творчість Тараса Шевченка в історичній науці 

Якби можна було запитати в представника кожної нації на планеті чи є серед них натхненник національних ідей, то впевнений, що відповідь була б стверджувальною: «Так, є така особистість». Для нас, українців, та й для мене особисто, такою святинею, проповідником добра, волі, щастя і правди є Тарас Григорович Шевченко. Завдяки його влучному слову, яке лунало сильно і впевнено, наш народ усвідомлював себе як національну силу.

         Любив поет свою Украйну, її квітучу природу, дорожив Дніпром,що «горами хвилю піднімає», милувався затишним вишневим  садочком біля  хати, зеленими вербами, що похилили свої віти над ставками та ярами. А як гарно поет описує український вечір, чарівний спів соловейка. Обожнював Тарас Україну, гордивсь її природною красою, але одне не давало спокою поету – несправедливість у суспільстві, нерівність людська, покріпачення трудового люду. Все це викликало у ньому обурення за Україну, якій судилося терпіти і страждати.

         Відомо з історії, що Шевченко був не лише художником і поетом, а ще й учасником напівлегального Кирило-Мефодіївського товариства, яке перш за все боролося проти кріпосного права. Саме після вступу Тараса Григоровича на членство в товаристві запанували нові ідеї щодо боротьби із самодержавством, вперше почали говорити відкрито про збройну боротьбу, про застосування більш дієвих та активних дій, ніж промови та  листування із урядовцями.

         Незважаючи на те, що навколо панували неправда і неволя, а засмучений народ український мовчав, славетний Кобзар намагався розбудити його. Поет нагадував про героїчне минуле, про те, що українці здатні і співати пісні, і працювати, і  найголовніше -захищати себе від ворогів. Тарас Григорович вважав, що потоптана українська людська гідність. Майже все своє життя поет присвятив боротьбі за волю свого народу.

         Одним із провідних творів того періоду є відома поема «І мертвим, і живим...». Шевченко торкається в цьому творі і своїх земляків, які зневажають українську мову, культуру, виславляють усе закордонне. Він пише:»..Нема на світі України, немає другого Дніпра. А ви претеся на чужину, шукати доброго добра».

         Питання про ставлення Шевченка щодо здобутків світової культури може бути спірним. Я вважаю, що можна  заперечити повне відхилення поета від зарубіжної культури, бо він  закликав українців вчитися свого, але й не цуратися кращих здобутків світової науки та культури. Адже, як вважав сам поет, майбутнє української нації – це освічені молоді люди, всебічно розвивнені, мудрі, по-філософськи мислячі. Його слова «Учітесь, читайте...» звучать сьогодні дуже актуально.

         Аналізуючи твори Шевченка періоду дореформенної Росії, коли невдоволення народу переростало у революційну ситуацію, можна помітити і ставлення поета до земляків, які в часи боротьби проявляли, на жаль, свою пасивність. Доля України була для нього не байдужою. Про це він написав в поезії «Мені однаково».

         Тарас Григорович ,безперечно, не влаштовував царський уряд. Його карали, висилали, депортовували, всіма діями та способами забороняли жити в Україні, яку він так любив, за якою так тужило його серце. Проте...»карався, мучивсь, але... не каявсь». Не дивлячись на всі негаразди, перепони, він все одно вперто вірив і мріяв про відродження України, її щастя: «... на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі».

         Вивчаючи історію України, я переконався, що  сумною та трагічною була доля нашої України. Наш народ тривалий час був позбавлений власної історії, не мав власної незалежної держави. Хто тільки не топтав славні землі України! Віддавали її і Литві, і Польщі, і Австрії, і Росії. Віками терзали українську співочу душу, втоптували у багно прекрасну мову. А скільки знищено за всю історію славних дочок та синів! Серед них був і наш Кобзар, наш натхненник і національний геній наш Тарас Шевченко.

         У своїх творах Т.Г.Шевченко порушував найважливіші питання суспільного та національного характеру. Він переймався проблемами соціальної несправедливості. Поет  відкрито протестував проти кріпацтва. Бачачи, що розвиток освіти і культури у загнанні, Шевченко плекав своєрідну національну культуру, ніколи не перехоплював чужі ідеї.Він писав: « В своїй хаті своя правда і сила, і воля».

         Не дожив Т.Г.Шевченко до того часу, коли збудуться всі його бажання, коли настануть кращі часи для України, коли скине український народ  кайдани кріпацтва. Але твори його залишились  назавжди дороговказом на шляху національного відродження, бо в них піднімаються важливі  проблеми, які чекають свого розв»язання саме сьогодні.

         Вже 18 років поспіль намагається український народ збудувати свою державу. Процес складний та багатогранний. Ринкові відносини досягли того піку, коли можна все купити та продати. Але, я впевнений, ніхто і ніколи не зможе продати нетлінні скарби – це твори Т.Г.Шевченка.

         До найвизначніших творів Шевченка-борця я також відніс би «Кавказ» та «Ісаія». Юбидва шедеври літературного мистецтва українців висловлюють одвічну мрію про визволення людини – трудівника. У цих творах Шевченко показує, якими повинні бути, на його думку, світ, новий суспільний лад.

Геніальний поет вірив у майбутнє, пророкував його. Вчорашні раби стали творцями, змінилося обличчя рідної землі.Наш  народ, який прагнув до правди, добра, духовного розкріпачення,  отримав те, за  що боролося не одне покоління.А духовним наставником цієї боротьби, безперечно,  виступав і залишається таким  Тарас Григорович Шевченко – совість і гордість української нац