Забуті козацькі столиці

         Столиця – головне місто в державі. Зазвичай у ньому розташовані вищі органи влади і керівний апарат. Процес державотворення неможливо уявити собі без функціонування столиці. Адже тут зосереджені економічні, політичні, культурні, релігійні процеси держави. Столиця – це уособлення центральної влади, яка перезентує себе з того моменту, коли  потрапляєш до столиці, серця держави. Саме про такі центри, осередки, пульси держави і піде мова у моїй роботі.

         Багато написано про Київ-давню столицю України. Відома історична роль Галича як центра держави. А я виявила бажання попрацювати над питанням козацьких столиць, адже скільки гетьманів, стільки й столиць.

         Козацтво за свою кількасотрічну історію мало кілька центрів: Чигирин, Батурин, Глухів, Козелець. Та мало хто знає, що першою козацькою столицею було місто Трахтемирів. Саме там почалася історія реєстрового козацтва.

         Історія заселення Трахтемирова веде свій початок з найдавніших поселень людства на території України. Жили тут і скіфи, і представники слов»янської культури -  зарубинці. Трахтемирів переходив із рук литовських князів до київських воєвод, а від тих – до польських королів. Статус же козацької резиденції Трахтемирів дістав 1578року, коли польський король Стефан Баторій офіційно передав його реєстровим козакам.  У літописах та історичних описах  місто згадують австрійський імператор Еріх Лясота, французький мандрівник Гійом Левассер де Боплан.

         Місто Трахтемирів козаки використовували по-своєму, а не як резиденцію. Це був тиловий військовий центр, в якому зберігали зброю, порох, провіант. Частенько тут скликалися козацькі ради, приймали послів. А от древній Зарубський монастир переобладнали у військовий шпиталь. Це був перший благодійний лікувальний заклад для поранених, хворих, немічних воїнів.

         Хвиля народних повстань під керівництвом К.Косинського, С.Наливайка породила антинастрій владних структур щодо Трахтемирова. Під час придушення одного із повстань, місто було вщент зруйновано. Та так, що й досі не відшукано його фундамент.

Проте пам»ять про місто та монастир як визначні козацькі місця не згасла.  У «Конституції» Пилипа Орлика записано:»Город Трахтемирів, оскільки здавна до Запорозького низового війська належав і називався його шпиталем, хай і тепер, отож після звільнення, дай Боже, Вітчизни від московського підданства має ясновельможний гетьман та місто повернути Запорозькому низовому війську з усіма угіддями й превозами на Дніпрі, що там є, побудувати в ньому шпиталь для старих зубожілих і ранами покалічених козаків...»

         Сьогодні в селі Трахтемирів збереглося кладовище, яке вважається козацьким – з кам»яними хрестами різноманітних форм. Перші поховання з»явилися тут за часів гетьмана Скоропадського. Саме тут поховано керівника одного із потужних селянських повстань – Муху. Село повністю перетворено на історико-культурний заповідник, на території якого розташовані 81 археологічна, 9 історичних та 9 природничих пам»яток.

                   Не могли знати ні сотники, ні полковники,

                   Що наш гетьман Хмельницький,

                   Батя Богдан-Зіновій чигиринський

                   У городі Чигирині задумав і загадав!

                   Дванадцять пар гармат вперед себе одсилає,

                   А сам з городу Чигирина рушає.

                                                                  Народна пісня

         Місто Чигирин розташоване у поріччі Тясмину і Дніпра. Протягом майже 30 років з 1648 до 1675року грало провідну роль у тогочасній політичній історії.Там, у гетьманській столиці Б.Хмельницького, І.Виговського, П.Дорошенка вирішувалась доля не тільки України, а подекуди і усієї Західної Європи.

         У 1592 році Чигирин одержав самоуправління за Магдебурзьким правом. На Замковій горі спорудили військову фортецю, яка з часом стала потужною ланкою у ланцюгу оборонних фортець.

         Свідки стверджують, що Чигирин за Б.Хмельницького мав вражаючий вигляд, хоча вже тоді перебував у занедбаному стані. Замок був просторою, високою і неприступною твердинею, оточеною болотами і ручаями.На стінах стояли 16 гармат. До фортеці вела брама. Там був заїзжий двір, де зупинялися посли. Біля підніжжя Замкової гори розташовувався великий двір Хмельницького з гетьманською скарбницею. Охороняли фортецю два козацькі полки. На території замку був розташований дерев»яний  Успенський храм. Там відспівували сина Богдана – Тимоша, а тіло самого Богдана перебувало там майже місяць до похорону у Суботові.

         Останні три роки життя Б.Хмельницький провів у Чигирині.  Місто було позначено активною дипломатичною діяльністю козацького гетьманського уряду. У той час до Чигирина прибували посли від правителів європейських та азійських країн: московського царя, королеви Швеції, господарів Молдавії, Валахії, польського короля, кримського хана, Османської імперії, донських козаків.

         З Чигирином пов»язані і особисті трагедії в родині гетьмана Б.Хмельницького: за подружню зраду була повішена друга дружина Богдана Олена. У Чигирині укладалася угода про шлюб гетьманича Тимоша з донькою молдавського господаря В.Лупула. Чигирин стає місцем реєстрації третього шлюбу гетьмана із удовою козацького полковника Ганною Золотаренко.Чигирин також став місцем особливої урочистості – весілля доньки Б.Хмельницького з Данилом Виговським, братом писаря Івана. Влітку 1657року саме в Чигирині Богдан призначив своїм наступником молодшого сина – Юрася.

         Чигирин був столицею і у наступного гетьмана Івана Виговського. При дворі гетьмана бували посли, проходили військові ради, Довгий час тут жили митрополит київський Діонісій Балабан.

         Останнє піднесення Чигирина і його занепад припали на гетьманування Петра Дорошенка. Ненадовго об»єднавши Правобережжя та Лівобережжя, П.Дорошенко із тріумфом в»їхав до Чигирина. П.Дорошенко, навіть, розбудовував столицю: спорудив тераси, укріпив місто ровом, спорудили криницю, підземний хід до річки Тясмин.Із каміння, витягнутого із рову спорудили мурований бастіон – «башти Дорошенка».

         До сьогодні у Чигирині збереглися тільки рештки фортечних укріплень. Чигирин злетів у повітря у 1677-1678рр завдяки московській залозі, яка перед відступом замінувала укріплення. Злетівши у повітря, столиця назавжди втратила своє воєнне і політичне значення.

         Т.Г.Шевченко, що бував у Чигирині, присвятив йому поетичні і образотворчі твори. Поет писав:

                            Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали

                            Встали, подивились на той Чигирин,

                            Що ви будували, де ви панували.

                            Заплакали б тяжко, бови б не пізнали

                            Козацької слави убогих руїн!

         Місто Батурин – ще одна славна козацька столиця. Це гідний символ української історії, символ державності України. Він здавна привертав на себе увагу багатьох діячів культури, науки, історії, літератури. Про нього багато писали історики, поети, письменники.

         Коли існувала козацька держава – Гетьманщина, то майже півстоліття столицею Лівобережної України, офіційною резиденцією її гетьманів був Батурин. Саме тут розміщувались і функціонували вищі урядові установи, перебували представники козацької старшини, жили і правили українські гетьмани Дем»н Многогрішний (1669-1672), Іван  Самойлович ( 1672-1687), Іван  Мазепа ( 1687-1708), Кирило  Розумовський (1750-1764).

         Свої військові та адміністративні таланти лівобережний гетьман Дем»ян Многогрішний розвивав саме у Батурині.Йому випали нелегкі часи історії: громадянське протистояння, внутрішні міжусобиці, несприятливі зовнішні фактори. Обраний 1669 року на Глухівській раді гетьманом, він розпочинає масштабне, нове будівництво, поновлює укріплення фортеці, будує церкви, приміщення генерального суду. Вулиці міста набули нового вигляду, з»явилося чимало гарних і багатих осель. За короткий термін гетьман побудував гетьманський палац, влаштував поштову станцію у столиці. Але, на жаль, правління Д.Многогрішного було досить коротким. Його заарештували у Батуринському замку, закували у кайдани та таємно вивезли до Конотопа, а потім – до Москви.  Там його жорстоко катували, допитували і винесли вирок – смертна кара через відрубання голови. В останню мить страту було замінено засланням до Сибіру.

         На козацькій раді  біля Конотопа 16 червня 1672 року гетьманом Лівобережжя обирають Івана Самойловича. П»ятнадцять років володарює І.Самойлович і за цей час столиця набуває досить привабливого вигляду: добудовується будинок Генерального Суду, будується Батуринський Миколо-Крупицький монастир.Все добре, як би не невдалий похід В.Голіцина на кримських татар, в якому брав участь український гетьман. Прорахунки та поразки походу лягли тягарем на плечі гетьмана І.Самойловича. У літописі Самійла Величка згадується такий епізод:»... під кінець квітня, коли гетьман Іван Самойлович від»їздив в похід з свого Батуринського замку, під ним спіткнувся на мосту кінь.» То був недобрий знак – до Батурина гетьман більше не повернувся.

         Залишився Батурин столицею і за новообраного гетьмана Івана Мазепи. Після урочистостей він поселяється у гетьманському палаці і розпочинає масштабне будівництво в столиці. За 21 рік він перетворив старий Батурин на столицю європейського зразка. Це був торгівельний, військово-політичний, церковний та культурний центр. Гетьман відкрив в своїй резиденції спеціальний навчальний заклад – канцелярський курінь, що готував службовців, без яких не може обійтися державна канцелярія – державних, адміністративних, судових, фінансових спеціалістів. Навколо себе Мазепа сформував культурну і політичну еліту.

         Розбудовуючи гетьманську столицю, а разом і всю Україну, Іван Степанович прагне до волі. Весь час свого гетьманування мріяв позбутися принизливого, рабського статусу  Гетьманщини. Його невгамовна енергія, волелюбство, закликали до дій. Перейшовши на бік шведів, Мазепа не залишив свою столицю напризволяще. Та посланець прилуцького полковника І.Носа показує російським військам таємну підземну вилазку до міста. Столиця української держави, місто європейського зразка за жахливу ніч перетворилося на згарище та суцільне кладовище. Від блискучої мазепинської столиці залишились тільки руїни. Відтепер тут було заборонено навіть поселятися.

         Була відома спроба Данила Апостола поновити резиденцію у Батурині, але невдала. Відродитися, піднятися з колін, згадати свою колишню славу й столичну велич місту вдалося лише у середині ХУ111 століття за гетьманування Кирила Розумовського.

         Батурин знову у 1750році стає столицею, але вже востаннє. Поступово змінювалась загальна картинка міста. За планом тут мали з»явитися кам»яні споруди генеральної канцелярії, генерального суду, гетьманської садиби, лікарні, церков, шкіл. Планувалося широке будівництво промислових об»єктів. Центральна вулиця Батурина носила назву «Петербурзький проспект», а сам Батурин частенько називали «Малим Петербургом». Існував план забудови Малоросійського університету. У місті працювали придворні живописці, музичні колективи. Мав гетьман у Батурині головну бібліотеку, картинну галерею, школу садівників.

         Тут Кирило Розумовський проведе свої останні роки життя після скасування гетьманщини та знищення Січі.

         Будучи досить розвиненим економічним, політичним і культурним центром України ХУ11-ХУ111ст., Батурин, починаючи вже з другої половини Х1Хст., втрачає свою колишню велич і перетворюється на рядове українське містечко. Завершилася «золота осінь» українського гетьманства. І закінчився останній період батуринського відродження.

         На півночі України, в Сумській області є невеличке місто – Глухів. І хоча місто має таку приглушену назву, майже три сторіччя тому Глухів гримів навкруги – тут була столиця України, тут перебували українські гетьмани.

         Коли за наказом Петра 1 було знищено Батурин, саме тоді імператор прибув до Глухова на вибори нового гетьмана, яким став Іван Скоропадський. З того часу, Україна дедалі більше втрачала свою колишню автономію.

         Глухів був не лише адміністративним центром Гетьманщини а й визначним культурним центром України. Перша світська та аристократична культура, вистави аматорських театрів, оперна, драматична та балетна трупи, музична бібліотека, музична школа – все це діяло у тогочасній столиці.

         Глухів як гетьманська столиця активно забудовується адміністративними та церковними спорудами. На відміну від інших столиць Глухів зберіг стару забудову й колорит – Радний майдан, гарматні бастіони, брами. Головним собором Глухова вважалася дерев»яна Троїцька церква. Її будували 80 років. За часи будівництва змінилося чимало архітекторів, тому не дивно, що в ньому переплелися стильові риси козацького бароко і раннього класицизму.

         Сучасний Козелець – невеликий райцентр на річці Острі на Чернігівщині. Мало що нагадує сьогодні тут гетьманські часи, коли вулицями мчали розкішні екіпажі, а з палаців лунала оркестрова музика у виконанні кращих європейських віртуозів. Тоді по дзеркальному паркету гетьманської резиденції у танці йшла сама імператриця Єлизавета Петрівна. А серед гостей були не тільки представники української шляхти та російські чиновники, а й іноземні посли. Німі свідки тих подій, чудові архітектурні споруди і досі прикрашають міські вулиці та площі.

         Історія міста пов»язана із особистостями, що мешкали тут: брати Розумовські, брати Дарагани, сама Віра Дараган – одна з найбагатших жінок Гетьманщини. Люди пішли у небуття, а архітектурні перлини залишилися і є свідками тих часів.

         Кожна столиця, про яку я розповіла, несе у собі дух, історію, таємницю. Кожне місто було свідком перетворень, трагедій, переворотів тощо.  Хотілося, щоб ми глибше пізнавали історію та зберігали культурну і духовну спадщину свого народу. Адже той, хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього.

Твори Шевченка в історії

Тарас Григорович Шевченко... Гортаючи сторінки «Кобзаря»,я розумію, що можна поринути у давнє минуле України, а також, вивчити історію нашої Батьківщини.  Поет глибоко і широко відображає  у своїй творчості славне минуле нашої Вітчизни. Він показав, що наша  прекрасна, могутня, волелюбна   Україна « своєї слави на поталу не давала; ворога деспота під ноги топтала».

         Досліджуючи творчість Шевченка, я зрозуміла, що його  як і багатьох  українських поетів захоплювала і хвилювала тема козацтва.  Героїчному минулому козацтва присвятив поет немало творів й чудових рядків. Нам відомо, що  козацтво виникло на Дикому Полі, у наших рідних вільних українських степах. Причиною тому стали масові втечі селян, які не мирилися зі своєю долею, не бажали працювати на панських просторах безправними та зобіженими.  Ось як пояснює причини появи козацтва сам поет у творі «Не женися на багатій» :

                   Оженися на вольній волі,

                   На козацькій долі,

                   Яка буде, така й буде,

                   Чи сама, той й гола:

                   Та ніхто не докучає

                   І не розважає.

         Цю ж тему  я впізнала  і у вірші «Не хочу я женитися»:

                   А я піду одружуся

                   З моїм вірним другом

                   З славним батьком запорозьким

                   Та з Великим Лугом.

                   На Хортиці у матері

                   Буду добре жити,

                   У аксамиті ходити,

                   Меда-вина пити.

         Тарас Григорович висвітлює також мрію українських селянських хлопців козаків про вольну волю у відомому  вірші «Нащо мені женитися?»:

                   Нащо мені женитися?

                   Нащо мені братися?

                   Будуть з мене молодого,

                   Козаки сміятись...

                   А буду я красоватись

                   В голубім жупані

                   На конику вороному

                   Перед козаками...

         Батьки часто самі радили юнакам йти в козаки і благословляли їх на цю святу справу. Ось як про це говорить поет у вірші «Ой крикнули сірі гуси»:

                   Коня купила,

                   А коня йому купивши,

                   Сідельце сама

                   Самим шовком вишивала,

                   Златом окула,

                   Одягла його в червоний

                   В жупан дорогий.

                   Посадила на коника...

                   Та й повела Коня вздовж села.

                   Та й провела до обозу

                   В військо оддала.

         Коли я познайомилася із  поезією «Нащо мені женитися» і  поемою «Невольник», порівняла їх, то помітила, що  Тарас Григорович багато уваги приділив козацькій зброї. Описує він гармати, гаківниці, шаблі, ратиці-дрючини, самопали семип»яденні.

                   Було колись в Україні

                   Ревіли гармати;

                   Було колись-запорожці

                   Вміли панувати,

                   Панували, добували

                   І славу, і волю;

                   Минулося – осталися

                   Могили на полі.

         Не пройшли повз увагу Шевченка козацько-селянські повстання  20-30-х років ХУ11століття. В багатьох своїх творах поет розкриває причини цих повстань – це посилення закріпачення селянства, зростання податків та повинностей, утиски міщан і козаків, наступ католицизму. І в той же час поет шанобливо і з любов»ю змальовує керівників козацько-селянських повстань. Чимало рядків Т.Шевченко присвятив героїчній постаті Северина Наливайка. У вірші «У неділеньку святую» читаємо такі рядки:

                   Как Наливайко собирал

                   Перед родными бунчуками

                   Народ козацкий защищать

                   Святую церковь.

         В історії відомо, що 1597 року Северина Наливайка стратили у Варшаві. Слід відзначити, що Т.Шевченко підтримував народну версію смерті ватажка, що ніби-то його спалили в мідному котлі.

                   Де Наливайкова? Нема!

                   Живого й мертвого спалили?

         І хоч поразка повстання була великою трагедією для України, ідея визвольного руху все ще жила в народі. Ось що говорить герой драми сотник Никита Гайдай:

                   Что Наливайка дух великий

                   Воскреснет снова средь мечей

И тьмы страдальческих теней

Наши неистовые клики

В степях разбудят.

         Не міг Т.Шевченко пройти повз таку важливу героїчну віху в історії нашої Батьківщини, як національно-визвольна війна українського народу середини ХУ11 століття під проводом гетьмана Б.Хмельницького. У своїх творах поет підкреслює її справедливий визвольний характер. Основну причину цієї війни він справедливо вбачав у нестерпному гніті та безмежній сваволі польських магнатів і шляхти на території України. Ненависть народних мас до гнобителів Шевченко висловлює вустами Никити Гайдая – героя однойменної незакінченоїдрами. Ідучи на переговори з польським королем за дорученням Б.Хмельницького, він впевнений, що гордовиті магнати, гнобителі його народу, понесуть заслужену кару:

                   … их огромные палаты

                   Травою дикой порастут…

                   Что наши правда, наши стоны

                   На них суд божий призовут…

         Гайдай впевнений, що повсталий народ розірве кайдани неволі – «... мы цепь неволи разорвем»  і що « … наши вольные законы в степях широких оживут!»

         Поет неодноразово згадує у своїх творах про блискучі перемоги, здобуті повсталим українським народом над польсько-шляхетським військом у війні 1648-1657 років. Він настільки творчо відобразив  історичну  роль Б.Хмельницького як військового організатора і видатного державного діяча, називає його «благородним Хмельницьким». А в поемі «Гайдамаки» називає гетьмана – «славним Богданом», «праведним гетьманом» - у поемі «Сон».

         Образ великого гетьмана Шевченко відтворив і в своїх художніх творах. Ще будучи молодим художником, в 1836-1837рр він створив композицію «Смерть Богдана Хмельницького». На полотні тяжко хворий гетьман, підвівшись на ліжку і взявши булаву, звертається до присутніх козаків, що принесли з собою віцськові прапори, бунчуки, литаври, з останньою промовою – порадою.

         В 1849 році Т.Шевченко створює історичну композицію «Дари Чигирина». На ній зображені посли, які прибули до гетьманської столиці з подарунками з Росії, Польщі, Туреччини. Художник відтворив момент чекання послів на вихід гетьмана до них. Цим він підкреслює значимість видатних перемог Хмельницького в 1648-1649рр та його славу.

         Заради справедливості відзначу, що оцінюючи особу Хмельницького, Т.Шевченко в деяких творах різко докоряє славному гетьманові за недалекоглядну, на його погляд, політику щодо союзу з Росією. Такі докори можна зустріти у творах «Розрита могила», «Невольник», «Великий льох», «За що ми любимо Богдана», «Як би-то ти, Богдане п»яний».

         Наприкінці ХУ11-на початку ХУ111 століття на Правобережжі розпочався визвольний рух. Українські селяни та міщани  на західноукраїнських  землях зазнавали жорстоких утисків від польських магнатів. Насаджувався католицизм, придушувався розвиток самобутньої української культури. Ось рядки з вірша Шевечнка «Іржавець»:

                   Мій краю прекрасний, розкошнй, багатий!

                   Хто тебе не мучив? Якби розказать

                   Про якого-небудь одного магната

                   Історію – правду, то перелякать

                   Саме б пекло можна.

                   А Данта старого

                   Полупанком нашим можна здивувати.

         Провідником одного із повстань 1702-1704 років  на Правобережжі  був Семен Палій. Образ вірного сина українського народу Тарас Шевченко любовно відтворив у вірші «Чернець».Насправді, Палій не був ченцем, але відомо, що він підтримував тісні зв»язки із монастирем Межигірського Спаса, який був одним із центрів боротьби проти католицизму. Відомо, що Палій, навіть, наказав поховати себе у тому монастирі.

         Центральне місце у національно-визвольному русі на Правобережжі посідає Коліївщина – повстання гайдамаків. Шевченко з великою художньою силою та вірністю історичним фактам відтворив ці події в поемі «Гайдамаки». Для її написання Тарас використав розповіді, народні перекази, частину з яких він чув від свого діда, що був активним учасником тих подій.

                   Батько діда просить, щоб той розказав

                   Про Коліївщину, як колись бувало

                   Як Залізняк, Гонта ляхів покарав.

                   Столітнії очі, як зорі, сіяли.

                   А слово за словом сміялось, лилось.

                   Як ляхи конали, як Сміла горіла.

                   Сусіди од страху, од жалю німіли.

                   І мені, малому, не раз довелось

                   За титаря плакать.

                   І ніхто не бачив,

                   Що мала дитина у куточку плаче.

                   Спасибі, дідусю, то ти заховав

                   В голові столітній ту славу козачу:

                   Я її онукам тепер розказав.

         Розкриваючи причини повстання, Шевченко влучно дав характеристику політичному ладу шляхетської Польщі: тут панувало свавілля шляхти та магнатів, що призводило до анархії в державі. Паразитуюче життя й розбещеність шляхти поет характеризував такими словами:

                   Було, шяхта, знай чваниться,

                   День і ніч гуляє.

                   Та королем коверзує...

         Відомо, що повстання охопило частину Київщини, Брацлавщини. Тарас точно вказав пункти, де почалося повстання та межі його територіального поширення.

                   Зайнялася Смілянщина, Хмара червоніє.

                   А найперша Медведівка

                   Небо нагріває

                   Горить Сміла,

                   Смілянщина Кров»ю підпливає

                   Горить Корсунь, горить Канів,

                   Чигирин, Черкаси;

                   Чорним шляхом запалало,

                   І кров полилася

                   Аж у Волинь.

         Найактивнішою  силою серед учасників повстання було селянство – «громада у сіряках» До повсталих приєднувалися не тільки чоловіки, але навіть жінки:

                   ... осталися

                   Діти та собаки –

                   Жінки навіть з рогачами

                   Пішли в гайдамаки.

         В Коліївщині брали участь не лише українці, а й молдавани, волохи. Про це свідчить пісня старого волоха-кобзаря у поемі:

                   Ой волохи, волохи...

                   І ви, молдавани.

                   Братайтеся з нами,

                   З нами, козаками;

                   Згадайте Богдана,

                   Старого гетьмана;

                   Будете панами

                   Та, як ми, з ножами,

                   З ножами святими

                   Та з батьком Максимом

                   Сю ніч погуляєм,

                   Ляхів погойдаєм.

         До проблематики гацдамаччини поет звертається у віршах «Холодний яр», «Великий льох», «Швачка». Шевченко стверджував, що ця боротьба була справою всієї нації, а не окремої особи.

         Не оминув Шевченко у своїй творчості і теми боротьби  проти турецької агресії. Поет торкнувся історичної події – морського походу запорожців, яких очолював сміливий козацький ватажок Іван Підкова.

                   Не в Синопу, отамани,

                   Панове молодці,

                   А у Царград до султана.

                   Поїдемо у гості!

         А от у поемі «Гамалія» Шевченко звернувся  теж до теми  морських походів, про які брав інформацію з народних дум. Гамалія – це не історична особа, а художній образ запорозького отамана.  У цій поемі згадується і гетьман П.Конашевич-Сагайдачний, під проводом якого козаки здійснили ряд успішних походів на турецькі та татарські міста-фортеці.

                   По морю гуляти,

                   Слави добувати,

                   Із турецької неволі

                   Братів визволяти.

         Турецька неволя була нестерпною, проходила у тяжких муках.

         Як вже зрозуміло, у творчості Т.Г.Шевченка багато місця відводиться історії Запорозької Січі та боротьбі запорожців проти численних ворогів України. Поет часто згадує волелюбні традиції запорожців, їх високе військове мистецтво, непорушну дружбу і виняткову мужність під час боїв з ворогами. Саме завдяки цьому козаки міцно утвердилися на своїх землях, не боялися ворогів.

                   Було колись – в Україні

                   Ревіли гармати,

                   Було колись – запорожці

                   Вміли панувати.

         Мужня боротьба запорожців проти іноземних загарбників принесла їм світову славу.

                   Що діялось в Україні,

                   За що погибала,

                   За що слава козацькая

                   На всім світі стала!

         Із сумом Шевченко говорив про ліквідацію Запорозької Січі в 1775 році, він гнівно засуджував колонізаторську політику царизму в Україні. Ось що він пише в поемі «Невольник»:

                   Січовики-запорожці

                   І в Січ звертають,

                   І розказують, і плачуть,

                   Як Січ руйнували.

                   Як москалі срібло, злото

                   І свічі забрали

                   У Покрові, як козаки

                   Вночі утікали

                   І натихому Дунаю

                   Новим кошем стали;

                   Як цариця по Києву

                   З Нечосом ходила...

                   І Межигірського Спаса

                   Вночі запалила...

                   І як степи запорозькі

                   Тоді поділили

                   І панам на Україні

                   Люд закріпостила.

         А скільки рядків присвятив поет проблемам кріпосницьких відносин в Україні! У своїх творах він глибоко і всебічно показав тяжке життя кріпосних селян, їх боротьбу за кращу долю. Шевченко викриває пороки кріпацтва та вірить у неминучу загибель. Жорстоко експлуатуючи і грабуючи кріпосних селян, поміщики перетворили чарівні села в пекло:

                   Аж страх погано.

                   Чорніше чорної землі

                   Блукають люди, повсихали

                   Сади зелені, погнили

                   Біленькі хати, повалялись,

                   Стави бур»яном поросли,

                   Село неначепогоріло,

                   Неначе люди подуріли,

                   Німі на панщину ідуть,

                   І діточок своїх ведуть!..

         Злидні і щоденна наруга над людьми, знущання, образа гідності людини- основна тема поеми «Сон».

                   Он глянь, у тім раї, що ти покидаєш,

                   Латану свитину з каліки знімають,

                   З шкурою знімають, бо нічим обуть

                   Кажуть недорослих; а он розпинають

                   Вдову за подушне, а сина кують,

                   Єдиного сина, єдину дитину,

                  Єдину надію! В військо оддають!

                   Бо його, бач, трохи! А онде під тином

                   Опухла дитина, голоднеє мре,

                   А мати пшеницю на панщині жне.

         Безумовно, селяни не сиділи склавши руки, а чинили гнобителям опір. Серед великої кількості була й така форма боротьби, як підпали поміщицьких садиб. У поемі «Княжна» Шевченко описує цю форму боротьби:

                   І в той час

                   Скирти і клуня зайнялись,

                   І зорі зникли...

                   А люди збігли та дивились,

                   Як дим до неба підіймавсь.

         У поемі «Варнак» Т.Г.Шевченко описує нещадну розправу селян-повстанців з пихатими панами за вчинені кривди:

                   Я різав все, що паном звалось

                   Без милосердія і зла.

         Царизм жорстоко розправлявся із виступами селян. Про це пише Шевченко у вірші «Юродивий»:

                   Як сотнями гнали

                   В Сибір невольніков святих,

                   Як мордували, розпинали

                   І вішали?..

         Увагу Тараса Шевченка привернув світлий образ Кармелюка. Під час подорожі на Правобережжя в 1845-1846 роках поет записав до свого альбому два варіанти народних пісень про Кармалюка . А через деякий час пише пісню «Повернувся я з Сибіру», в якій дає ватажку високу оцінку, назвавши його «славним рицарем».

         Т.Г.Шевченко не дожив до реформи 1861 року, хоча встиг про неї почути – її розхвалювали на всі лади. Поет був переконаний, що вона не дасть селянам ні довгоочікуваної волі, ні омитої їх потом та кров»ю землі. Тому у вірші «Я нездужаю, нівроку» він закликає не вірити цареві:

                   Добра не жди,

                   Не жди сподіваної волі –

                   Вона заснула: цар Микола

                   Її приспав.

                   А щоб збудить

                   Хиренну волю, треба миром,

                   Громадою обух сталить,

                   Та добре вигострить сокиру,

                   Та й заходитись вже будить.

         Тарас Шевченко, дійсно, один такий, на мій погляд, поет, який був не лише вихідцем з народних либин, але й досконало знав життя народу, його думи і прагнення. Твори Шевченка густо замішані  на нашій героїчній, трагічній і одночасно прекрасній історії. Із впевненістю можу порадити, якщо хочете глибше вивчити історію – візьміть «Кобзар». Він по праву може вважатися писемним історичним джерелом з історії України. За творами Шевченка, на мій погляд, можна скласти підручник для учнів 5 класу, в якому дітей будуть знайомити із визначними подіями в історії України, так звані «Оповідання з історії України. Тільки цікаві факти».Це не тільки поглибить знання, виховає почуття патріотизму, гордості за рідну землю, але й допоможе нам глибше зрозуміти й оцінити геніальність і велич одного з найвидатніших синів України, його неоцінимий вклад в українську і світову культуру.

Всеукраїнський  конкурс  

 учнівської  творчості,

присвячений  Шевченківським дням

ТВОРИ   Т.Г.ШЕВЧЕНКА  -

ПИСЕМНЕ  ІСТОРИЧНЕ  ДЖЕРЕЛО

Роботу виконала

учениця 9 класу

Роздольської ЗОШ

1-111 ступенів

Михайлівського району

Запорізької області

КОЗЛОВА

ДІАНА  ВІКТОРІВНА

Вчитель-консультант

КОЗЛОВА

НАТАЛІЯ  ВАЛЕНТИНІВНА

Тел. 28-81-43, 2-80-25

2011 рік

  Назва  роботи:  Твори Т.Г.Шевченка - писемне

                                  історичне  джерело

Номінація:    історія України та державотворення

КОЗЛОВА  ДІАНА  ВІКТОРІВНА

6 ЛЮТОГО 1997 РОКУ

с.Роздол, вул. Молодіжна, буд.8

Михайлівського  району

Запорізької  області

Роздольська ЗОШ 1-111 ступенів

9 клас

Вчитель-консультант  Козлова Наталія Валентинівна