Де була калина, Чорнобилю груда

УСНИЙ  ЖУРНАЛ

«... Де була калина, Чорнобилю груда...»

СТОРІНКА  ПЕРША «ЩО МИ ЗНАЄМО ПРО ЧОРНОБИЛЬ»

Ти відомий сьогодні кожному – не ім»ям своїм, а бідою

Тою вулицею порожньою понад прип»ятською водою...

Наш Чорнобиле! Зелений пагорбе! У якому ти жив сторіччі!

Запеклися перестиглі ягоди, наче кров, на твоїм обличчі.

                                               ( Білий І. «Ти відомий сьогодні кожному»)

1.     26 квітня почався відлік Чорнобильської катастрофи. Вона вразила весь світ, приголомшила людей страшним розмахом невідомої раніше біди, трагічні наслідки якої відчуватиме ще не одне настуане покоління.

2.     Чудовими краєвидами, щедро врожайними  садами, прекрасними місцями відпочинку, багатими лісами славилася чорнобильська земля, та тільки до жахливої позначки, до радіаційної межі, проораної квітневої ночі 1986-го. Відтоді ця земля стала називатися ЗОНОЮ. Зона – це скалічена, непридатна до життя місцевість.

Журбо моя! Зажуре!

Ти сива, сиза, біла. Ти – чорний біль!

Чорнобиль! Ти у крові моїй!

Над Чорнобилем літо сплива,

Спрагло пахне хлібом і ріллею.

Та чому так стогне земля?

То чому ж невесело над нею?

Вже курличуть вгорі журавлі,

Вже збираються вдалеч гуси.

То чому на отій ріллі

Не стогують снопів стовусих?

А тому, що змертвіла земля,

Скам»яніла од болю і горя,

І веселий клич журавля

Вже сюди не долине ніколи!

1.     Чорнобиль – невеличке українське містечко, що потопає в зелені вишень та яблунь. До трагедії – це спокійний, неквапливий, доброзичливий світ. Здавалося, тут у цілковитій гармонії краса поліської природи і сховані у бетон чотири блоки АЕС.

2.     Трагедія сталася 26 квітня 1986 року. Біда розчинилася у духмяному повітрі, в біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикосів, у воді сільських криниць, у молоці корів, у всій красі зелені. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилась в людях.

1.     Вона, ця трагедія, ввійде в історію, в усі хроніки людства як невигойна рана на тілі України. Надто дорого заплатили ї ще заплатимо за Чорнобиль. За кілька днів дюство зробило крок з епохи доатомної в епоху незвідану.

Чи буде квітень, як завжди

Дарунком весняної здоби,

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його «Чорнобиль»?

Чи, може, викинем його

З календарів своїх, допоки

Нас темний грітиме вогонь

Ще не відкритих ізотопів?

Сумлінна мисль не має меж,

Її спинити годі.

І ти, Чорнобилю, ти теж

Не маєш меж сьогодні.

СТОРІНКА  ДРУГА «ТРАГІЧНА  НІЧ»

1.Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип»яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою. І не віщувала біди. Навпаки, всім жителям містечка атомників ще з вечора жадалося виїхати на природу під вихідні. Незабаром Першотравневе свято.

2.     Проте, в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу вже став не мирним, а бойовим, аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди.  О першій годині 23 хвилині 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум»я розірвало нічну темряву.

Уривок з повісті Володимира Яворівського «Марія з полином у кінці століття» : « З руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами. Вогняний стовп завмирає на висоті 1,5 км. На вершині його утворилася світла куля, яка наче б замоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згорає, випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка блідо вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна і стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди є йому пустити свій корінь»

І раптом – вибух, як сполох,

І полум»я смертоносне,

І вмить здригнулася планета

На всіх полюсах Землі,

Відчули трава і дерева,

Що вже не вмиються росами,-

Як перед смертю,

Постали батьки і діти малі!

Зойкнула Земля чаїним криком

-Сину, вбережи і захисти!

Вийшла мати із іконним ліком:

-         Йди, синочку, хто ж, коли не ти?

-         Спалахнуло небо,впало крижнем

-         - Сину, вбережи і захисти!

-         Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

-         - Йди, коханий, хто ж, коли не ти?

СТОРІНКА ТРЕТЯ  « СПРАВЖНІ  ГЕРОЇ»

1.     Першими до палаючого реактору прибули пожежники караулу охорони станції на чолі із 22-річним начальником караулу лейтенантом Володимиром Правиком. Пожежники відправилися у саме пекло – на дах машинного залу. Через кілька хвилин прибула підмога пожежників на чолі із лейтенантом Віктором Кібенком.  Розпечена маса заливала чоботи, обпалювала ноги.

Вогонь і землю зріднили собою

І кипіла у них під ногами земля

Навіть небо двигтіло од вогненого болю

І тривога палаюча долітала здаля.

А трагедія кожну мить наростала

Мов зібрала зі світу пожежі, розплати, війну.

Як спинити її – гуртувало єдине бажання,

Не терпілось, не ждалось – загрожував згаслий час.

Невпокорене атомне випробування

Впало вперше, пожежники мужні, на вас.

Лейтенанти – хлопці непохитні,

Молоде, вогенене покоління.

Ви, як пам»ять у тривожнім світі

Раду незнищенного коріння.

Першим важко. Ви ж були найперші,

Із вогню та в полум»я шугали

Не до подвигів, і не до звершень

Ви ж собою людство заступали.

Та серця, мов кремені, не вгасли

Залишились іскрами на тверді

Тільки жити – в нас бунтує спрага,

Та продовжить пісню родоводу.

А лишилась вірності присяга.

Батьківщині. Матері. Народу.

2.     Одразу ж за пожежниками приступили до роботи медики. Швидко зорієнтувавшись в обстановці, надавши першу медичну допомогу, визначили межі часу пребування в радіоактивній зоні. Медики працювали цілодобово.

Люди в білих халатах до землі вклоняюся вам!

В час біди – ви солдати! Чи ангели милосердя?

Це скрізь ваші серця йде жорстока передова

Де незвично чатують порожні очиці смерті.

1.     У ті напружені години працювали і працівники зв»язку, і міліціонери, які проводили евакуацію людей. Люди виїжджали з надією на повернення до рідних домівок.

...йдуть колони, колони, колони...

Розминаються повні – порожні,

Незбагненна процесів болю,

У автобусах тих порожні

Їдуть наче із долі в недолю

На вокзали, в лікарні, у безвість

Із Чорнобиля, з Прип»яті, звідки?

Розтривожено вуликів безліч

Невидимого стишені свідки.

СТОРІНКА  ЧЕТВЕРТА  « НАСЛІДКИ»

2.     Наслідки вибуху червертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули увесь світ. В результаті аварії стався величезний викид радіоактивних ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані.

1.     Йод-131, цезій -134, 137, стронцій-90, плутоній – 239 та 240. Весь цей радіоактивний дощ розлетівся і висіявся на територіях України, Білорусії, Росії. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 відсотків території України. В життя мільйонів людей увійшли слова радіація, зона, ліквідатор, відселення.

2.     А на квітучій українській землі з»явилися пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивними отрутами, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.

Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка

Покотилась до обрію, збурила зоряну синь

На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко

Бо Чорнобиль – трава – не полин.

Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска

Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїшь?

І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько.

Чом не просиш у Бога здоров»я для діток своїх?

Ти завжди була з Богом, не нужденна ні хлібом, ні сіллю

Як же ти допустила, щоб скалічили душу твою?

Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка...

1.     Це дерево – символізує наслідки аварії. Забруднення території, забруднення води, загибель людей, висока радіація, вимушений переїзд людей, хвороби.

2.     Після аварії збільшилася кількість дітей,які захворіли на гостру лейкемію. Це діти від року до 12 років. Помітно зросли і показники загальної захворюваності, а також поширення хвороб у дітей, які були  опромінені в утробі матері. У цих дітей більше випадків інвалідності, широко поширені психоемоційні порушення, захворювання щитовидної залози, органів травлення та інші хвороби.

1.     Радіація – невидимий і підступний ворог всього живого. Від неї важко вберегтися, захистити себе і природу.

СТОРІНКА  П»ЯТА  «ТРЕБА  ЖИТИ»

2.     Але треба жити далі, вчитися жити із наслідками цієї катастрофи. Треба терпеливо чекати, що все минеться. Але пам»ятати, що атом – не іграшка.

Ніхто не вгоїть вирваної втрати –

Нема таких на світі лікарів.

І тільки сміх наївний немовляти

Зове в життя стражденних матерів.

Нам горе люте миром перебути,

Нам поховати зло в бетон і бронь

І – не забути» - доки світ і люди,

Синів землі, що відвели вогонь. (Діти в»яжуть на символічне дерево квіти»