Хліб
З давніх давен
майже в усіх народів найбільшою святістю вважався хліб. З його
появою з»являлися пісня і думи, але з його відсутністю одразу все зникало і
приходила біда. Наші предки створили славу та
поклоніння пшениці, ячменю та житу як годувальницям, народ український
завдячує саме хлібові за участь у долях багатьох мільйонів людей.
У зерняткові, у тугенькому шматочку тіста вкладено безліч життєвого
досвіду, мудрості, добра та віри у
безсмертя, що й досі ми віримо у те, що тайна сили хліба є якоюсь магічною. Усе в нас від нього,
від хліба.
З дитинства батьки привчають нас
дітей берегти хліб. З молоком мами ми засвоюємо
бережливе ставлення до святості – хліба.
Людей, які приходять до нас із чистим серцем, гарним наміром та добрими новинами, за традицією зустрічаємо
ми хлібом-сіллю. Короваєм благословляють молодих, без калача не можна було
входити у новий дім, народжувалося дитя – теж йшли із хлібом.
Віддамо ж тим, хто ростив його,
рукам, що подарували духмяні, схожі на сонце, короваї. Знімемо перед ними
головні убори, вклонимося, щоб вічно був хліб на нашому столі, щоб не черствів.
Бо кажуть у народі, коли черствіє хліб – черствіють душі.
«Хліб – усьому голова». Це наше
прислів»я. А ще хлібом клянуться, як ім»ям мами, Батьківщини. Тому що хліб – це
вічно, як мама, як Батьківщина.
Людина вирощує хліб, а хліб ростить людину,
перевіряє його на мужність і зрілість.
Це так важливо, як мир.Хліб пробували замінити, але нічого не знайшлося, щоб
посісти його святе місце. Старі люди завжди говорять, що хліб – це святе.
Можливо, тому, що було в їхньому житті і таке, коли було слово «хліб», а самого хліба не було.
Хліб – це багатство нашої України.
Адже так приємно бачити на своєму столі високий та пишний буханець
свіжеспеченого хліба. Він приходить до нас щодня – рум»яний, теплий, духмяний, запашний. А ще у нашого
хліба багато імен – булочка, батончик, рогалик, калач, пасха, пиріг. Хліб має і
поважні назви – батенька, батюшка, годувальник.
Хліб суповоджує нас усе життя – від народження
і до смерті. Коли народжується дитина, гості та родичи йшли провідувати
породіллю із свіжеспеченою паляницею, щоб поївши її, мати набиралася сили, щоб
вигодувати маля. Свіжа скоринка на хлібові швидко збирала дітлахів до столу. З
куснем хліба, мабуть, кожен із нас хизувався перед друзями у дворі. А ще й якщо
намащеного варенням, свіжезбитим маслом, шоколадним кремом, а то й навіть,
сірим смальцем. До школи, пам»ятаю, теж проводжали з короваєм, та й випускали
зі школи з ним, бо то є символ дому, запаху домашньогї оселі, тепла домашнього.
Особливе місце займає на столі
весільний коровай. Ним благословляють молодят, тим самим пророкують їм багате і
сите подружнє життя. Весільний коровай печеться із особливим настроєм, у
затишній обстановці, добрими руками за старовинними рецептурами, що складалися
віками. Він є символом сонця, добра та заможності, багатства та вічного руху.
Тому, мабуть у народі й кажуть: «На чужий коровай рота не роззявляй!», тобто не
слід претендувати на затишок, багатство та добробут чиєїсь сім»ї, родини.
З хлібом пов»язанобагато повір»їв. Ось деякі.
Напередодні весілля, коли тільки
замішають у діжі опарку, молоду наречену садили на діжу, вкриту подушкою, щоб
нова сім»я була весела, грайлива, тепла і мала багато діточок.
Коли хліб весільний виймали з печі,
то придивлялися на макушку. Якщо внутрь
печі – до прибутку у домі, а якщо зовні – до розорення.
Часто-густо, весільний коровай
робили разом – змішували тісто, замішане
в сім»ї нареченого та в сім»ї молодої – віднині
вони будуть їсти «хліб однієї печі».
В останню путь небіжчика теж
проводжаємо ми із круглим буханцем на кришці труни. Хлібом і поминаємо.
Отже, хліб- це не просто їжа,
продукт. Це – символ , який супроводжує нас протягом цілого життя. Він
проходить важкий шлях до нашого столу, але приносить нам масу задоволення.
Бережімо ж наш хліб, наші традиції, нашу історію. Хвала рукам, що пахнуть
хлібом!
Комментариев нет:
Отправить комментарий