Як Павло Скоропадський будував свою державу

 Як  Павло Скоропадський будував свою державу

Історія України 1917-1920років  складна і суперечлива. Українська революція, яка відкрила цей історичний період, була скоро замінена державним переворотом. На тлі Української Народної Республіки із попелу сформувалося нове державне утворення у формі гетьманату. Така форма вже давно була відома українцям. Та й це було традиційним  для часів ХУ11-ХУ111ст.  Згодом всі зроблять висновок, що гетьманат – це архаїчне минуле та нежиттєздатне тогочасне.

         Влада в Україні у квітні 1918року була змінена за допомогою німців, які бачили неспроможність уряду УНР забезпечити виконання договору щодо поставки хліба, сировини. Тому німці, на мій погляд,  взяли на себе відповідальну місію – визначити модель майбутньої держави, визначити межі, оголосити кандидатуру гетьмана та його зобов»язання перед союзниками.

         На посаду глави Української Держави було обрано Павла Скоропадського. Перш за все, до уваги було взято його авторитет військового діяча. Не останню роль у його кар»єрі, на мою думку, мала належність  до царської аристократії та й  походження з давнього українського гетьманського роду. Але не забувай мо, що П.Скоропадський мав і власну політичну силу – Українську народну громаду. Ця організація мала чітку консервативно-ліберальну платформу. Мав гетьман і військові структури, які відіграли не останню роль під час державного перевороту.

         Нова держава П.Скоропадського мала нову конструкцію, яка особливо проявлялася в органах влади; чітко виражений національний характер. Що правда, соціально-політична база і зовнішня політика дуже залежали від двох чинників – німецько-австрійських окупантів та російської політики. Все це разом узяте, а також нетривалість існування держави гетьмана вже давно є об»єктом обговорення. Тому моя робота являє собою роздуми над тим, як  П.Скоропадський будував державу .

         Сучасні дослідники, автори шкільного підручника  намагаються нам сьогодні довести, що гетьманат – це відновлення власної української державної традиції, що прихід гетьмана до влади  - не переворот, а реставрація, коли до влади приходять представники еліти-шляхти.

         Інша точка зору полягає в наступному, що насправді, ніяких українських державних традицій не існувало. Просто намагалися ввести традиції козаччини, наприклад, з»явилися посади отамана, бунчукового, значкового. Але ж невдовзі прийшлося відмовитися і від цього. Традиції козацької доби залишилися  тільки в гетьманській адміністрації.

         Окрема група дослідників вважають, що державний лад у гетьманаті не мав справжніх рис, не мав  правопорядку і не спирався на органи місцевого самоврядування. Кращою опорою гетьмана стали німецькі багнети. А щодо його політичної підтримки, так Українська демократично-хліборобська партія так і не набула масовості. Вона так і продовжувала презентувати себе як регіональна організація. Міці і авторитету їй надавали хіба що  поважні постаті М.Міхновського та В.Липинського.Щодо Української народної громади, то вона, виконавши роль головного інструменту державного перевороту, припинила своє існування. Гетьман П.Скоропадський про це зовсім не мріяв. Достатньо перечитати його мемуари:»... попередньо буде створена партія, яка бачить у врятуванні Батьківщини необхідність створення сильної влади в особі диктатора – гетьмана, і що цей диктатор проводив би ті принципи, які лягли наріжними каменями в основу партії; потім ця партія, все розширюючись і збільшуючись чисельно, створила свої відділи по всій Україні, які б у свою чергу підтримували ідею Гетьманства і його починань». Та не так сталося, як гадалося. Чому ж гетьману не вдалося  збудувати те, що він замислив? На це запитання знаходжу відповідь у самого ж гетьмана. У своєрідному політичному заповіті синові Даніїлу у 1925році  він писав, що спертися на когось  у державотворчому процесі він не може, адже  усі були слабкими та дезорганізованими. Скаржився гетьман синові й на відсутність  у тогочасному українському суспільстві спільної національної культури, спільного державного ідеалу тощо. Занепокоювало гетьмана і питання мови. Лівобережних він звинувачував у плеканні московської мови, правобережних -   польської.

         Зі сторінок підручника ми обізнані у суцільній українськості гетьмана. Він намагався і робив дуже багато всього, що несло статус національного.А ознайомившись із різними точками зору з цього питання, існує думка, що і держава П.Скоропадського, і культурно-мовна політика були «ні українськими, ні російськими, а малоросійськими». Історик В.Верстюк стверджує, що»малоросійство» - це умовне визначення, що можна розтлумачити як комплекс провінціальний, який притаманний частині громадян України. В будь-якому, на мій погляд, разі воно має певний відтінок принизливості, на мій погляд. Сам П.Скоропадський ніколи не вважав себе малоросом. Для нього це було принциповим. Він вільно володів українською мовою, діловодством, носив національний одяг тощо.

         Подискутувати про державу П.Скоропадського можна і розглядаючи питання форми гетьманського правління. Важливим є рівень або ступінь його залежності від окупаційної влади. З цього приводу існують також кілька думок. Перша – гетьмана вважають маріонетковим утворенням зокрема В.Винниченко, М.Грушевський, О.Мироненко. Згодна, залежність П.Скоропадського від Німеччини очевидна. Саме з її волі він прийшов до влади, нею він був захищений як від внутрішніх, так і зовнішніх противників режиму.  Але модель класичної маріонетки не підтверджується рядом фактів: це і  умови Брестського мирного догвору, і дипломатичні місії, які гетьман приймав, і процес укладання міжнародних угод. Такі дії неможливі в маріонетковому правлінні. Якщо це не маріонетка, то що? У словнику  термінів є ще  схожий - сателіт. Теж підходить до Української Держави П.Скоропадського. В наявності  той факт, що Українська Держава добровільно  приймала заступництво великої держави. Ні про який суверенітет не може йти мова, адже гетьман без дозволу німців не міг проводити вибори до сейму, створювати збройні сили і, навіть, призначати міністрів.

         У Тлумачному словнику української  мови терміни «маріонетка» і «сателіт» подаються як майже тотожні, але все ж таки більш адекватним, як на мене, є друге визначення – «сателіт».

         Чи можна П.Скоропадського вважати диктатором?  Німецький віце-канцлер Ф.Пайєр кваліфікує гетьмана саме так. Він аргументує, що П.Скоропадський – це «типова диктатура, яка виникла шляхом державного перевороту, за допомогою чужої військової сили». У своїх спогадах пізніше П.Скоропадський напише: «При підготовці перевороту я бачив себе у ролі диктатора – гетьмана як уособлення сильної влади, здатної врятувати Батьківщину». Якщо гетьман сам  себе кваліфікує як диктатор, чи потрібно розв»язувати це питання?

         Нерозв»язаним залишається питання легітимності влади гетьмана. Самі учасники та організатори гетьманського перевороту вважали повалення Центральної Ради цілком виправданим актом, а лідери Директорії повалення гетьманату обгрунтовували революційною доцільністю. Кожен  має свою правду.

         Отже, можу зробити певні висновки, що на мій погляд, гетьманат – це авторитарний режим із диктаторськими ознаками. Він характеризується відсутністю представницького  органу влади. Уряд до того ж поєднував у собі законодавчу та виконавчу функції. Політична система таким чином була деформована. У суспільстві обмежувалися права і свободи.

         Гетьман П.Скоропадський потерпів фіаско як із-за внутрішніх складнощів, так і у зв»язку із несприятливою міжнародною ситуацією.

         Переконана, що питання часів гетьманату продовжує бути як актуальним, так і не може впасти у забуття. Ще багато незрозумілих для нас нюансів в історії нашої держави. І як би там не було, а П.Скоропадський увійшов в історію, має певні здобутки у національно-культурній політиці, має певні прорахунки. Як писав Михайло Сергійович Грушевський : «...те, що сталося, відстатися не  може».