КУРСОВА РОБОТА «КАРТА НА УРОКАХ ІСТОРІЇ»

                                      ЗАПОРІЗЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ

 ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

КАФЕДРА ІСТОРІЇ

КУРСОВА   РОБОТА

«КАРТА  НА  УРОКАХ  ІСТОРІЇ»

                                       Виконавець: Козлова Н.В.

                                 Науковий керівник:  Гузенков С.

                                                         Роздол, 2012 рік

ЗМІСТ

1.  Вступ …………………………………………………………………   2

11. Основна частина …………………………………………………    3

    Глава 1.  Методичні основи використання карт ………………    3

    Глава 2. Історична карта …………………………………………    6

    Глава 3.   Вимоги вчителя до історичної карти ………………      7

111. Висновки ………………………………………………………    11

1У. Список використаної літератури …………………………12

   

ВСТУП

           Перше знайомство школярів із картою відбувається, як правило, у початковій школі. Пізніше робота за картою проводиться на уроках географії та історії.  Прийнятним є той факт, що у викладанні історії такий вид роботи залишається на другому плані. Німецькі вчені, що проводили дослід, стверджують, що середньостатистичний показник частоти використання карти – 15 секунд протягом уроку.

           Про «другорядність» роботи з картою у сучасній школі свідчать такі докази, що багато вчителів визнають: карти, атласи –це не головне. Соціологічні опитування тих, хто вже закінчив школу: з чим у вас асоціюються уроки історії – дають відповідь, що асоціації  виникають із картою та датами. Тобто, можна зробити висновок, що карта на уроці історії відповідає на питання «коли?», а на уроці географії – «де?». З таким розподілом, на мій погляд, погодитися не можна. 

           Кожен вчитель знає, що карту потрібно використовувати на уроці обов»язково. Інше питання, якщо такої немає в кабінеті взагалі. Сьогодні школи  забезпечені малим обсягом карт, ніж раніше, а ті що є в наявності – мають неякісний картографічний  матеріал. Переважна більшість карт мого кабінету історії – це карти, що виконані на основі старої методології. Вони переважно присвячені основним територіальним змінам, політичним процесам в державах та воєнним подіям. Перші нові карти, із сучасними методологічними вимогами почали з»являтися в кінці 90-х років ХХ століття..  На них можна побачити  релігійні процеси, характеристику економіко-демографічних процесів, культурні досягнення країн та народів  тощо.  Велика увага приділена в них еволюції знарядь праці, винаходам, технічному прогресу, пам»ятникам культури, діячам мистецтва. (1)

           Змінився сьогодні і підхід до схематичних карт. Локальні плани і картосхеми раніше були більше «прикладками» до великих карт. Вони зазвичай деталізували окремі фрагменти великої карти. Відтепер вони стали самостійними. Вони представляють не тільки подробиці воєнної історії, але й центри культури  і осередки культурно-етнічних процесів. (2)

           Засвоєння програмового матеріалу важливіше, ніж процес формування та закріплення умінь. Досвід вчить, що вивчений матеріал скоро забувається, а сформовані в школі навички учні беруть із собою у реальне життя. Дехто з вчителів вважає, що в цьому винні навчальні програми, які є перевантаженими, недосконалими, часто змінюються, уточнюються. До недавнього часу формування умінь та навичок розглядалося як щось стороннє. Але я вважаю, саме вміння, надбані на уроках історії, прийоми роботи, якими оволодівають учні, роблять можливим самостійний критичний підхід до матеріалу, що вивчається. Передвісником такого підходу є засвоєння різних способів та форм розумової діяльності. Достатньо лише згадати вміння працювати з додатковою літературою, аналізувати фільми, сприймати інформацію через текст, карту, статистичний матеріал, схему тощо.

           Недостатня увага до історичної карти на уроці часто, на мій погляд, пов»язана  із тим, що сам вчитель  не зовсім впевнено почуває себе поруч із цією навчальною річчю. Хто буде відповідати за цю невпевненість? Велику частку цього прорахунку слід покласти на систему освіти майбутніх педагогів-істориків. Хто з вчителів-істориків може похвалитися лекціями чи практичними заняттями в інститутах та університетах, під час яких велика увага приділялась вивченню карти?

           Аналізуючи вищезазначене, метою  моєї  курсової  роботи  є  систематизація, накопичення та закріплення знань про методику використання карт на уроках історії. Також я спробувала відшукати відповіді на такі запитання:

·            Що ж собою являє історична карта?

·            Якою повинна бути ефективна історична карта?

·            Як навчити мистецтва роботи з картою на уроках історії?

·            Коли і як працювати з картою?

·            Чи потрібна карта на кожному уроці історії?

          Цілі та завдання, які я поставила перед собою обумовили структуру моєї роботи.

ГЛАВА 1. МЕТОДИЧНІ   ОСНОВИ   ВИКОРИСТАННЯ   КАРТ

           Відомі історики-методисти початку ХХ століття В.С.Мурзаєв та Д.Н.Нікіфоров  намагалися проводити цікаві уроки і без використання карт.  Вони пропонували у разі відсутності карт  креслити крейдою на дошці географічний контур, який учні легко запам»ятовували. Наприклад, Африка та Індія у вигляді трикутника, Аппенінський півострів – чобіт.  Методист Г.І.Годер також рекомендував використовувати крейдові картосхеми.  Методична превага картосхеми полягає у тому, що вона вміщує в собі обмежену та необхідну інформацію для конкретного уроку. У карти друкованої -  навпаки, часто важко визначити картографічні об»єкти, які потрібні лише на цьому уроці. Інша перевага крейдової  картосхеми  в тому, що інформативне навантаження збільшується поступово, на очах учнів, а отже і легше засвоюється.

           Г.І.Годер  досліджував і методику роботи з контурними картами. Контурні карти у сучасному виконанні є застарілим стереотипом, який просто передруковується десятиліттями та супроводжується тільки завданнями репродуктивного характеру. Він вважав, що зафарбовування контурних карт із паралельним виконанням одно типових завдань не лише не сприяє розвитку учнів, а й гальмує його, особливо у старших класах.

           Формування у школярів картографічних знань та умінь починається з найпростіших дій, із знайомства із окремими країнами, а потім – із  єдиним світом. Карта з часом повинна ставати важливим засобом виявлення знань. Школярі з часом повинні досягти рівня від знань топографії  до динаміки геополітичного положення держав та цивілізацій.

           Одним із найважливіших напрямків в роботі з картою є навчання школярів вмінню орієнтуватися за картою. Це і пошук потрібних об»єктів, і правильний показ на основі орієнтирів, і словесний супровід. Корисним методичним прийомом завжди вважали вчителі « подорож по карті» - рухатися за течією річок, перепливати океани, долати континенти тощо.

           Прийомами  локалізації історичних подій на карті займався методист А.А.Вагін. Він пропонував  виявляти географічні фактори, які прискорюють або гальмують  інформацію. На допомогу він брав картину або аплікацію. Такий допоміжний прийом методист назвав «живою картою» або «оживленням карти».  Прикріплення фігурок , силуетів сприяє запам»ятовуванню місць історичних подій. Корисно також рухати фігурки і силуети по карті. За допомогою «живої карти» вчитель має можливість виділити, підкреслити важливі елементи історичної карти, зосередити увагу школярів на важливих об»єктах, облегшуючи процес запам»ятовування ( 3) Методист О.Ю.Стрєлова пропонує цілі цикли завдань з локалізації різних об»єктів на карті з метою формування вміння орієнтуватися. (4)Вона пропонує за допомогою такого прийому розв»язувати проблемні і творчі завдання (5)

           Вміння орієнтуватися по карті змушує пізнавати об»єкти, відстані, площі. Для цього потрібно вчити школярів користуватися масштабом карти.

           Не менш важливим є вміння користуватися легендою карти. Розшифровка картографічної інформації досягається в результаті тривалих вправ. Легенда і масштаб карти були для дітей завжди великою важкістю. Вихід знайдено, коли усі умовні значки на картах уніфікували : один раз на завжди краще запам»ятовують учні.

            Сучасна методика передбачає,щоб учні самі складали легенду карти. Малювання умовних значків учні виконують з великим задоволенням.

            Тим не менше, до таких завдань треба підходити розумно, не порушуючи принципу « дидактичного приломлення »  карти. Успіх такого завдання – відповідність в карті легенди, масштабу, тематичних акцентів, кольорових рішень.

           Окрім орієнтування важливим для учнів є вміння читати історичну інформацію на самій карті, адже вона є важливим джерелом знань про минуле.(6)

           О. Стрєлова  пропонує більше працювати над складенням власних маршрутів, прокладанням шляхів. Цей особливий вид творчих завдань сприяє збагаченню історичних уявлень учнів.(7)

           В старших класах ігрові ситуації вже не займають дітей, вони потребують більш складної аналітичної та проблемної діяльності. Методист А.Я. Юдовська пропонує учням стати юними картографами, наприклад, скласти карту ХУ1 століття  із розробкою безпечного шляху із Парижа у Геную, або з Риму до островів Тихого і Індійського океанів (8)

           Проблемні завдання по карті пов»язують і з критичним аналізом карт. Така методика наближена до наукової критики джерел, тому складна для школярів.Учні впевнюються, що карти відображають не лише історію , вона може робити політику.

           Резюмуючи способи роботи з картою на уроці, німецький методист В.Фатке виділяє два важливих способа – аналітичний і синтетичний. Аналітичний ( або дедуктивний) відштовхується від цілісності карти, спосіб заключається в аналізі готової історичної карти. Синтетичний  ( або індуктивний) шлях знайомства з картою дає школярам можливість перетворити контурну карту на історичну карту. Ось чому на уроці вчителю історії необхідно використовувати різні карти і різні прийоми роботи з ними.        

                    

ГЛАВА 2. ІСТОРИЧНА  КАРТА

            Історична карта це зображенні поверхні Землі або її частини на площині у зменшеному або збільшеному вигляді, що відображає особливості природи та суспільства у будь-який момент розвитку людства, що зазвичай передує сучасності. Шкільна історична карта слугує для наочного просторового зображення тих події, явищ та процесів, знайомство із якими відбувається лише в рамках викладання історії. Основна функція історичної карти – локалізація того, що колись було. В ході викладання історії вчитель повинен навчити учнів користуватися всіма видами історичної карт.

            Настінна історична карта використовується у навчальних закладах, має великий розмір і слугує демонстраційним матеріалом. Карта зазвичай відображає відносно великий простір , вміщує в собі данні про достатньо давні історичні періоди. З дидактичної точки зору, основне її призначення – сприяти проведенню оглядових занять. Настінна карта може вміщувати у собі і додаткові карти –

карти- врізки, які присвячені окремим темам або ж яким-небудь подробицям.

           Історичний атлас – це збірка карт, розташованих за хронологічним принципом .Атлас, на відміну від настінної карти , може бути використаний як довідкове джерело. Адже поруч із картою тут містяться малюнки, таблиці, діаграми, текстова та хронологічна інформація.

           Карта в підручнику- це карта і водночас ілюстрація до тексту. Автор, вставляючи карту, полегшує візуальне і змістове сприйняття, тому учням краще працювати с такими фрагментарними картами.

           Карта – CDз»явилася порівняно недавно і повністю замінила настінну карту.

Якщо вчитель займається методом проекту. То без такої карти не обійтися. З кількох карт виникає такий собі картофільм.

           Карта-схема -  це добре та якісно виконаний малюнок, який повністю може замінити друковану карту. З власного досвіду стверджую, що не можна працювати довгий час із подібними картами. Це може призвести до того, що учні так і не навчаться читати друковані карти.

           Фізична карта не є історичною, але її часто використовуємо як замінник у разі відсутності потрібної наочності. Користуватися нею важко,адже вона не має історичних кордонів і несе у собі більше політичної інформації ніж історичної.

           Карта в періодичному виданні  теж не є історичною шкільною картою, тому що вона найчастіше пов»язана із якоюсь актуальною подією. Така карта розрахована на масового читача, містить у собі незначний обсяг інформації – тільки саме найголовніше. А от у позашкільному житті така карта скоріш за все переконає підлітка у необхідності вміння читати карту.

ГЛАВА 3. ВИМОГИ  ВЧИТЕЛЯ  ДО  ІСТОРИЧНОЇ   КАРТИ

           З картою вчителю важче ніж з іншими навчальними посібниками, тому що карта на відміну від малюнка або розповіді на історичну тему, не дає конкретизованого  наочного уявлення про події, а лише відтворює  просторово-часову структуру, причому використовуючи мову символів – умовних  значків. Щоб розшифрувати цю мову, потрібно вміти мислити абстрактно, робота з картою вимагає зібраності, а отже, сил. З картами працювати так само складно, як з діаграмами та схемами.

           Чи можна спростити учням роботу з картою? Потрібно, на мій погляд, дотримуватися принципів дидактики, а саме:

-                          Проконтролювати, щоб зміст карти відповідав  системі знань, які одержують учні даного класу;

-                          Звернути увагу, щоб зміст карти співпадав із тими знаннями, які вже є у дітей;

-                          Впевнитися, що графічні зображення є чіткими, зрозумілими учням;

-                          Проаналізувати, чи вірно підібрана кольорова гама карти;

-                          Впевнитися, що тематичні акценти, розміри та масштаби, умовні позначення збігаються.

                   На власному досвіді переконалася, що суттєвим недоліком багатьох навчальних карт є їх перевантаження. Тобто, карта, особливо настінна, являє собою скоріш сховище інформації, ніж засіб наочності. Складається таке враження,  ніби автори карти намагалися внести на неї якомога більше інформації. Такий підхід не завжди є ефективним. З точки зору картографії – це перемога, а для дітей – складний процес читання карти.

                   Цікавим є процес складання карти. Спробуймо побути кілька хвилин  на місці картографа. Які питання виникають перед ним? Мабуть такі:

1.                             Як правильно сформулювати назву карти?

2.                             Як рівною мірою поєднати на карті географічну та історичну інформацію?

3.                             Які елементи географічного фону можна спростити?

4.                             Як предати динаміку змін, що відбуваються у просторі?

5.                             Які умовні позначки добрати, щоб вони легко пояснювали карту?

6.                             Які кольори взяти, щоб не було обману зору?

7.                             Як розташувати на карті написи, щоб вони не заважали одне одному?

8.                             Як вдало скласти легенду?

         Ці питання хвилюють спеціаліста-картографа. А потім, коли карта виконана, питання виникають у вчителя. Як навчити учнів мистецтву роботи з картою?

         Коли у 5 класі починається процес безперервного викладання історії, вчитель повинен, на мою думку, визначити рівень знань, умінь та навичок, необхідний  для роботи на уроках історії з картою. При цьому слід більше орієнтуватися не на те, що пропонує навчальна програма, а на конкретні реальні результати. Якщо знання присутні фрагментарно або ж ж зовсім відсутні, слід починати роботу з найпростішого. Адже до закінчення школи учні будуть сприймати карту лише як малозначущу декорацію, а можливо, і як джерело негативних емоцій.

         Не слід, мені здається, одразу ж на першому уроці робити карту об»єктом першочергової уваги. Але коли прийде час роботи з картою, то слід діяти рішуче та активно. Відновити раніше накопичені знання та вміння не можна в ході усної бесіди, учням краще буде попрацювати з контурними картами. Таким чином учні покажуть вчителю ступінь свого оволодіння мовою картографії.

         Чого повинні навчитися учні в плані використання карти?

         Учні повинні знати:

-  Назва карти вказує на тему, на основний зміст карти;

-  Історична карта «накладається» на географічний фон;

-  Історична карта розповідає про минуле;

-  Події, що змінюють одна одну можуть бути зображені одночасно;

-  Умовні знаки розшифровуються у легенді карти.

                   Учні повинні вміти:

-  Розпізнавати та називати зображений на карті географічний простір;

-  Сприймати масштаб;

-  Порівнювати відстані, розміри територій;

-  Правильно читати інформацію, яка міститься у легенді;

-  Знаходити на карті та називати позначення;

-  Знаходити на великих картах територію, яка вивчалась на меншій за розмірами карті;

-  Передавати зміст карти усно.

          Ніщо, на мій погляд, не може завадити присвяченню одного або кількох уроків поглибленному вивченню нових відомостей, пов»язаних із картою. Але пам»ятаймо, що робота з картою відбувається протягом всього часу навчання учнів у школі.

          Важливим є момент навчання школярів орієнтуватися за картою. Без цього вміння не може бути ніякої серйозної роботи над картою під час уроку.  Учень не повинен відчувати безпорадність, коли шукає той чи інший нанесений на карту знак. Спрямувати подібний пошук – завдання вчителя. При цьому слід використовувати питання, які наводять учня на процес пошуку. Важливо, щоб вчитель , ставлячи такі запитання, користувався правильною термінологією. Наприклад, не «вище» або «нижче», а «ближче до півночі», «далі на південь». Щоб швидше досягти позитивного результату, можна організувати «мандри картою» або «пригоди». Чим частіше та інтенсивніше тренуються таким чином учні, тим проще та легше їм буде орієнтуватися за картою. Що ж до самої ігрової форми, то вона не нова і давно використовується вчителями.

          Вміння орієнтуватися залежить від того, наскільки учень володіє вмінням читати легенду карти. Розшифрування та класифікація картографічної інформації – ці вміння  формується тільки в процесі регулярних вправ.

          Одним із найважчих завдань для школярів є робота з порівняння карт. Це проходить легко, якщо карти мають один і той же масштаб, демонструють одну й ту ж саму територію, але за різних історичних обставин. Складніше, якщо такі умови не витримані.

          Помилково дехто вважає, що карта потрібна лише для локалізації подій. Якщо ви дійсно користуєтесь картою саме так, то краще взагалі обходитися без цієї формальної роботи. Якщо ви вже показуєте  на карті місце, то супроводжуйте показ поясненням, демонстрацією картини, словесним описом ландшафту, клімату, особливостей цієї території. Отже, не можна обмежуватися лише визначенням місця, треба доповнити усе описом, який би у свою чергу дав відповідь на запитання: яку роль відіграло географічне розташування цієї  місцевості, цього міста, чи то рівнини у світовій історії.

          Чимало вчителів, особливо молодих задаються питанням : чи потрібна карта щоуроку?  Питання багатогранне: коли вчитель може і коли вчитель повинен працювати з картою?   На мій погляд, повинен працювати завжди, адже історичний матеріал постійно потребує локалізації. Водночас я вважаю зайвим працювати за принципом «жодного уроку без карти». Одна велика настінна карта повинна бути виставлена в кабінеті для огляду. Вона повинна виконувати функцію помічника у потрібний момент, а інколи й просто так. Часто на перервах учні просто так або ж заради гри роздивляються карту, тим самим мимоволі в їх свідомість   проникає різна навчальна інформація.

          Впевнена, багато хто з вчителів може прекрасно розкрити тему уроку і не використовуючи карти, але, погодьтеся, картографічні вміння можна використовувати для розв»язання інших завдань, спонукаючи учнів до роздумів, до розуміння суті історичної  події.

          Як працювати із картою на уроці? Це залежить від типу карти: настінні слід використовувати в ході фронтальної роботи, а історичні атласи краще підійдуть для індивідуальної та групової роботи. Одночасне використання настінної карти і роздавального матеріалу ефективно лише тоді, якщо роздавальний матеріал є зменшеною копією настінної карти. Атласи грають роль довідкового посібника. Вони полегшують виконання домашніх завдань.

          У процесі набуття досвіду я переконалась, що карта протягом  уроку може виконувати кілька функцій. Вона може бути використана на початку року – як відправний пункт для роздумів, як введення до теми уроку, як ілюстрація до подорожі у часі.

          Історична карта є добрим помічником під час ознайомлення із новим матеріалом. Не можна применшувати роль карти на завершальній стадіх пояснення, коли йде закріплення отриманих знань.

          Якщо учні не зовсім вільно почувають себе біля карти, спробуйте спочатку продемонструвати їм прийоми, потім зробити це разом. 

          Отже, історична карта, як і інші засоби навчання, покликана сприяти розв»язанню завдань уроку. Але пам»ятайте, що жодна з карт не може адекватно відобразити історичну правду, тому карта повинна сприйматися критично. Сподіваюсь, що моя робота станеться у нагоді  комусь із моїх колег по роботі. Сподіваюсь, що кожен вчитель погодиться із тим, що найважливішим педагогічним завданням є надання допомоги нашим школярам навчитися орієнтуватися в історичних та сучасних політичних реаліях.

ВИСНОВКИ

       Підбиваючи підсумок, можна резюмувати основні тезиси курсовою роботи. Для сучасного етапу характерним є те, що картографічний матеріал супроводжується ілюстративним рядом, текстовою і хронологічною інформацією. Сучасні електронні атласи не доступні усім, а мультимедійні зображення карт залишається мрією багатьох вчителів. А ці види карт могли б замінити багаторічні настінні шкільні карти.

       Не слід забувати, що не все нове є добрим. Старі методичні способи, перевірені часом іноді більш ефективні і можуть зупинити картографічний «голод» на уроках історії. В цілому, історичні карти повинні відповідати пізнавальним здібностям учнів і процесу викладання. Карта повинна бути не красивою, а цікавою, щоб наближати учня до епохи,яку він вивчає. Такі карти повинні стати засобом активізації продуктивної і творчої пізнавальної діяльності учнів.

       Таким чином сучасний стан розвитку методики використання карт можна оцінити як перехідний, для якого залишається характерним співіснування різних поглядів на роль і функцію карти в процесі навчання історії. Проведений мною аналіз дозволяє констатувати що в практиці сучасної школи міцні позиції зберігає методика використання карт, що була детально розроблена ще в радянські часи. Разом з тим педагоги та методисти пряцюють над удосконаленням методів і прийомів, які повинні підвищити ефективність роботи учнів з картою. Наслідком такої роботи стало впровадження нових форм організації навчальної діяльності учнів з картографічним матеріалом, використання інформаційно-комп’ютерних технологій і застосування особистісноорієнтованого підходу, що дозволяють значно активізувати роботу учнів на уроці. Перспективним напрямком виступає використання карт для створення пізнавальних і проблемних задач, що дозволяє поєднати використання карти і проблемних методів навчання.

       Науковою перспективою дослідження цього питання є вивчення досвіду використання карт зарубіжними педагогами, здійснення порівняльного аналізу напрямків, якими розвивається вітчизняна та зарубіжна методика використання карт на уроках історії.

Список використаних джерел

1.          Атлас по истории средних веков и раннего нового времени / Под общей редакцией Т.П. Гусаровой. – М.,1998

2.          Вагин А.Л. Методика обучения истории в школе. – М.,1972

3.          Гиттис И.В. Начальное обучение истории. – М.,1940

4.          Годер Г.И. Преподавание истории в 5 классе. – М.,1985

5.          Гора П.В. Повышение эффективности обучения истории в средней школе. – М.,1988

6.           Горяйнов С.Г. Задачник по истории Росии. – Ростов – на – Дону,1997

7.          Козлова Н.В. Карта на уроках истории //Історія та правознавство – 2007-№12-С.8-10

8.          Короткова М.В. Наглядность на уроках истории // Методика преподавания истории – 2001-№5-С.25-84

9.          Никифоров Д.Н. Наглядность в преподавании истории и обществоведенья. – М.,1978