Забуті козацькі столиці

         Столиця – головне місто в державі. Зазвичай у ньому розташовані вищі органи влади і керівний апарат. Процес державотворення неможливо уявити собі без функціонування столиці. Адже тут зосереджені економічні, політичні, культурні, релігійні процеси держави. Столиця – це уособлення центральної влади, яка перезентує себе з того моменту, коли  потрапляєш до столиці, серця держави. Саме про такі центри, осередки, пульси держави і піде мова у моїй роботі.

         Багато написано про Київ-давню столицю України. Відома історична роль Галича як центра держави. А я виявила бажання попрацювати над питанням козацьких столиць, адже скільки гетьманів, стільки й столиць.

         Козацтво за свою кількасотрічну історію мало кілька центрів: Чигирин, Батурин, Глухів, Козелець. Та мало хто знає, що першою козацькою столицею було місто Трахтемирів. Саме там почалася історія реєстрового козацтва.

         Історія заселення Трахтемирова веде свій початок з найдавніших поселень людства на території України. Жили тут і скіфи, і представники слов»янської культури -  зарубинці. Трахтемирів переходив із рук литовських князів до київських воєвод, а від тих – до польських королів. Статус же козацької резиденції Трахтемирів дістав 1578року, коли польський король Стефан Баторій офіційно передав його реєстровим козакам.  У літописах та історичних описах  місто згадують австрійський імператор Еріх Лясота, французький мандрівник Гійом Левассер де Боплан.

         Місто Трахтемирів козаки використовували по-своєму, а не як резиденцію. Це був тиловий військовий центр, в якому зберігали зброю, порох, провіант. Частенько тут скликалися козацькі ради, приймали послів. А от древній Зарубський монастир переобладнали у військовий шпиталь. Це був перший благодійний лікувальний заклад для поранених, хворих, немічних воїнів.

         Хвиля народних повстань під керівництвом К.Косинського, С.Наливайка породила антинастрій владних структур щодо Трахтемирова. Під час придушення одного із повстань, місто було вщент зруйновано. Та так, що й досі не відшукано його фундамент.

Проте пам»ять про місто та монастир як визначні козацькі місця не згасла.  У «Конституції» Пилипа Орлика записано:»Город Трахтемирів, оскільки здавна до Запорозького низового війська належав і називався його шпиталем, хай і тепер, отож після звільнення, дай Боже, Вітчизни від московського підданства має ясновельможний гетьман та місто повернути Запорозькому низовому війську з усіма угіддями й превозами на Дніпрі, що там є, побудувати в ньому шпиталь для старих зубожілих і ранами покалічених козаків...»

         Сьогодні в селі Трахтемирів збереглося кладовище, яке вважається козацьким – з кам»яними хрестами різноманітних форм. Перші поховання з»явилися тут за часів гетьмана Скоропадського. Саме тут поховано керівника одного із потужних селянських повстань – Муху. Село повністю перетворено на історико-культурний заповідник, на території якого розташовані 81 археологічна, 9 історичних та 9 природничих пам»яток.

                   Не могли знати ні сотники, ні полковники,

                   Що наш гетьман Хмельницький,

                   Батя Богдан-Зіновій чигиринський

                   У городі Чигирині задумав і загадав!

                   Дванадцять пар гармат вперед себе одсилає,

                   А сам з городу Чигирина рушає.

                                                                  Народна пісня

         Місто Чигирин розташоване у поріччі Тясмину і Дніпра. Протягом майже 30 років з 1648 до 1675року грало провідну роль у тогочасній політичній історії.Там, у гетьманській столиці Б.Хмельницького, І.Виговського, П.Дорошенка вирішувалась доля не тільки України, а подекуди і усієї Західної Європи.

         У 1592 році Чигирин одержав самоуправління за Магдебурзьким правом. На Замковій горі спорудили військову фортецю, яка з часом стала потужною ланкою у ланцюгу оборонних фортець.

         Свідки стверджують, що Чигирин за Б.Хмельницького мав вражаючий вигляд, хоча вже тоді перебував у занедбаному стані. Замок був просторою, високою і неприступною твердинею, оточеною болотами і ручаями.На стінах стояли 16 гармат. До фортеці вела брама. Там був заїзжий двір, де зупинялися посли. Біля підніжжя Замкової гори розташовувався великий двір Хмельницького з гетьманською скарбницею. Охороняли фортецю два козацькі полки. На території замку був розташований дерев»яний  Успенський храм. Там відспівували сина Богдана – Тимоша, а тіло самого Богдана перебувало там майже місяць до похорону у Суботові.

         Останні три роки життя Б.Хмельницький провів у Чигирині.  Місто було позначено активною дипломатичною діяльністю козацького гетьманського уряду. У той час до Чигирина прибували посли від правителів європейських та азійських країн: московського царя, королеви Швеції, господарів Молдавії, Валахії, польського короля, кримського хана, Османської імперії, донських козаків.

         З Чигирином пов»язані і особисті трагедії в родині гетьмана Б.Хмельницького: за подружню зраду була повішена друга дружина Богдана Олена. У Чигирині укладалася угода про шлюб гетьманича Тимоша з донькою молдавського господаря В.Лупула. Чигирин стає місцем реєстрації третього шлюбу гетьмана із удовою козацького полковника Ганною Золотаренко.Чигирин також став місцем особливої урочистості – весілля доньки Б.Хмельницького з Данилом Виговським, братом писаря Івана. Влітку 1657року саме в Чигирині Богдан призначив своїм наступником молодшого сина – Юрася.

         Чигирин був столицею і у наступного гетьмана Івана Виговського. При дворі гетьмана бували посли, проходили військові ради, Довгий час тут жили митрополит київський Діонісій Балабан.

         Останнє піднесення Чигирина і його занепад припали на гетьманування Петра Дорошенка. Ненадовго об»єднавши Правобережжя та Лівобережжя, П.Дорошенко із тріумфом в»їхав до Чигирина. П.Дорошенко, навіть, розбудовував столицю: спорудив тераси, укріпив місто ровом, спорудили криницю, підземний хід до річки Тясмин.Із каміння, витягнутого із рову спорудили мурований бастіон – «башти Дорошенка».

         До сьогодні у Чигирині збереглися тільки рештки фортечних укріплень. Чигирин злетів у повітря у 1677-1678рр завдяки московській залозі, яка перед відступом замінувала укріплення. Злетівши у повітря, столиця назавжди втратила своє воєнне і політичне значення.

         Т.Г.Шевченко, що бував у Чигирині, присвятив йому поетичні і образотворчі твори. Поет писав:

                            Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали

                            Встали, подивились на той Чигирин,

                            Що ви будували, де ви панували.

                            Заплакали б тяжко, бови б не пізнали

                            Козацької слави убогих руїн!

         Місто Батурин – ще одна славна козацька столиця. Це гідний символ української історії, символ державності України. Він здавна привертав на себе увагу багатьох діячів культури, науки, історії, літератури. Про нього багато писали історики, поети, письменники.

         Коли існувала козацька держава – Гетьманщина, то майже півстоліття столицею Лівобережної України, офіційною резиденцією її гетьманів був Батурин. Саме тут розміщувались і функціонували вищі урядові установи, перебували представники козацької старшини, жили і правили українські гетьмани Дем»н Многогрішний (1669-1672), Іван  Самойлович ( 1672-1687), Іван  Мазепа ( 1687-1708), Кирило  Розумовський (1750-1764).

         Свої військові та адміністративні таланти лівобережний гетьман Дем»ян Многогрішний розвивав саме у Батурині.Йому випали нелегкі часи історії: громадянське протистояння, внутрішні міжусобиці, несприятливі зовнішні фактори. Обраний 1669 року на Глухівській раді гетьманом, він розпочинає масштабне, нове будівництво, поновлює укріплення фортеці, будує церкви, приміщення генерального суду. Вулиці міста набули нового вигляду, з»явилося чимало гарних і багатих осель. За короткий термін гетьман побудував гетьманський палац, влаштував поштову станцію у столиці. Але, на жаль, правління Д.Многогрішного було досить коротким. Його заарештували у Батуринському замку, закували у кайдани та таємно вивезли до Конотопа, а потім – до Москви.  Там його жорстоко катували, допитували і винесли вирок – смертна кара через відрубання голови. В останню мить страту було замінено засланням до Сибіру.

         На козацькій раді  біля Конотопа 16 червня 1672 року гетьманом Лівобережжя обирають Івана Самойловича. П»ятнадцять років володарює І.Самойлович і за цей час столиця набуває досить привабливого вигляду: добудовується будинок Генерального Суду, будується Батуринський Миколо-Крупицький монастир.Все добре, як би не невдалий похід В.Голіцина на кримських татар, в якому брав участь український гетьман. Прорахунки та поразки походу лягли тягарем на плечі гетьмана І.Самойловича. У літописі Самійла Величка згадується такий епізод:»... під кінець квітня, коли гетьман Іван Самойлович від»їздив в похід з свого Батуринського замку, під ним спіткнувся на мосту кінь.» То був недобрий знак – до Батурина гетьман більше не повернувся.

         Залишився Батурин столицею і за новообраного гетьмана Івана Мазепи. Після урочистостей він поселяється у гетьманському палаці і розпочинає масштабне будівництво в столиці. За 21 рік він перетворив старий Батурин на столицю європейського зразка. Це був торгівельний, військово-політичний, церковний та культурний центр. Гетьман відкрив в своїй резиденції спеціальний навчальний заклад – канцелярський курінь, що готував службовців, без яких не може обійтися державна канцелярія – державних, адміністративних, судових, фінансових спеціалістів. Навколо себе Мазепа сформував культурну і політичну еліту.

         Розбудовуючи гетьманську столицю, а разом і всю Україну, Іван Степанович прагне до волі. Весь час свого гетьманування мріяв позбутися принизливого, рабського статусу  Гетьманщини. Його невгамовна енергія, волелюбство, закликали до дій. Перейшовши на бік шведів, Мазепа не залишив свою столицю напризволяще. Та посланець прилуцького полковника І.Носа показує російським військам таємну підземну вилазку до міста. Столиця української держави, місто європейського зразка за жахливу ніч перетворилося на згарище та суцільне кладовище. Від блискучої мазепинської столиці залишились тільки руїни. Відтепер тут було заборонено навіть поселятися.

         Була відома спроба Данила Апостола поновити резиденцію у Батурині, але невдала. Відродитися, піднятися з колін, згадати свою колишню славу й столичну велич місту вдалося лише у середині ХУ111 століття за гетьманування Кирила Розумовського.

         Батурин знову у 1750році стає столицею, але вже востаннє. Поступово змінювалась загальна картинка міста. За планом тут мали з»явитися кам»яні споруди генеральної канцелярії, генерального суду, гетьманської садиби, лікарні, церков, шкіл. Планувалося широке будівництво промислових об»єктів. Центральна вулиця Батурина носила назву «Петербурзький проспект», а сам Батурин частенько називали «Малим Петербургом». Існував план забудови Малоросійського університету. У місті працювали придворні живописці, музичні колективи. Мав гетьман у Батурині головну бібліотеку, картинну галерею, школу садівників.

         Тут Кирило Розумовський проведе свої останні роки життя після скасування гетьманщини та знищення Січі.

         Будучи досить розвиненим економічним, політичним і культурним центром України ХУ11-ХУ111ст., Батурин, починаючи вже з другої половини Х1Хст., втрачає свою колишню велич і перетворюється на рядове українське містечко. Завершилася «золота осінь» українського гетьманства. І закінчився останній період батуринського відродження.

         На півночі України, в Сумській області є невеличке місто – Глухів. І хоча місто має таку приглушену назву, майже три сторіччя тому Глухів гримів навкруги – тут була столиця України, тут перебували українські гетьмани.

         Коли за наказом Петра 1 було знищено Батурин, саме тоді імператор прибув до Глухова на вибори нового гетьмана, яким став Іван Скоропадський. З того часу, Україна дедалі більше втрачала свою колишню автономію.

         Глухів був не лише адміністративним центром Гетьманщини а й визначним культурним центром України. Перша світська та аристократична культура, вистави аматорських театрів, оперна, драматична та балетна трупи, музична бібліотека, музична школа – все це діяло у тогочасній столиці.

         Глухів як гетьманська столиця активно забудовується адміністративними та церковними спорудами. На відміну від інших столиць Глухів зберіг стару забудову й колорит – Радний майдан, гарматні бастіони, брами. Головним собором Глухова вважалася дерев»яна Троїцька церква. Її будували 80 років. За часи будівництва змінилося чимало архітекторів, тому не дивно, що в ньому переплелися стильові риси козацького бароко і раннього класицизму.

         Сучасний Козелець – невеликий райцентр на річці Острі на Чернігівщині. Мало що нагадує сьогодні тут гетьманські часи, коли вулицями мчали розкішні екіпажі, а з палаців лунала оркестрова музика у виконанні кращих європейських віртуозів. Тоді по дзеркальному паркету гетьманської резиденції у танці йшла сама імператриця Єлизавета Петрівна. А серед гостей були не тільки представники української шляхти та російські чиновники, а й іноземні посли. Німі свідки тих подій, чудові архітектурні споруди і досі прикрашають міські вулиці та площі.

         Історія міста пов»язана із особистостями, що мешкали тут: брати Розумовські, брати Дарагани, сама Віра Дараган – одна з найбагатших жінок Гетьманщини. Люди пішли у небуття, а архітектурні перлини залишилися і є свідками тих часів.

         Кожна столиця, про яку я розповіла, несе у собі дух, історію, таємницю. Кожне місто було свідком перетворень, трагедій, переворотів тощо.  Хотілося, щоб ми глибше пізнавали історію та зберігали культурну і духовну спадщину свого народу. Адже той, хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього.