ІКТ компетентність сучасного вчителя.

ІКТ компетентність сучасного вчителя. 

 Інтернет став частиною нашого життя, як раніше телебачення, телефон.  Сучасна людина не уявляє себе без інтернету. Адже всесвітня мережа містить величезну кількість текстової і візуальної інформації, яка потрібна для навчання, роботи, просування своїх товарів та послуг. Та одночасно- потужний комунікатор: обмін  думками, спілкування. 
 Сучасний вчитель уже і не уявляє свою роботу без використання комп’ютерної техніки, мережі Інтернет. І держава на нинішньому етапі ставить до нього відповідні вимоги, а саме володіти інформаційно-комунікаційнимитехнологіями.
 Відповідно до «Типового положення про атестацію педагогічних працівників» (Наказ МОН від 06.10.2010 N 930), однією з необхідних умов для присвоєння педагогічним працівникам усіх кваліфікаційний категорій є використання ними інформаційно-комунікаційних технологій та цифрових освітніх ресурсів у навчально-виховному процесі.

 Розроблені і методичні рекомендації щодо навчання вчителів основам інформаційно-комунікаційних технологій( 24.06.2011 № 1/9-493 «Щодо організації навчання вчителів з використання інформаційно-комунікаційних технологій»).

   Відповідно до цих Методичних рекомендацій кожен вчитель загальноосвітнього навчального закладу повинен вміти орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного високотехнологічного суспільства. А саме: 

·                                 Створювати: текстові документи; таблиці; малюнки; діаграми; презентації.

·                                 Використовувати: Інтернет-технології; локальні мережі; бази даних.

·                                 Здійснювати: анкетування; діагностування; тестування; пошук необхідної інформації в мережі Інтернет.

·                                 Розробляти власні електронні продукти (розробки уроків, демонстраційний матеріал)

·                                 Поєднувати готові електронні продукти (електронні підручники, енциклопедії, навчальні програми, демонстраційні програми т. п.) у своїй професійній діяльності.

1. Сутність поняття ІКТ-компетентності педагога.  З позицій компетентнісного підходу суттю освіти стає розвиток здібності до самостійного рішення проблем в різних сферах і видах діяльності на основі використання соціального досвіду, елементом якого стає і власний досвід навчених.

   Виділення ІКТ-компетентності як окремої складової професійної компетентності педагога обумовлено активним використання ІКТ у всіх сферах людської діяльності, в тому числі і в освіті.

  В науковій літературі поняття ІКТ-компетентності має різноманітне трактування.

Характеристика особи, що включає мотивацію до засвоєння відповідних знань, здібність до вирішення задач в навчальній і професійній діяльності за допомогою комп'ютерної техніки і володіння прийомами комп'ютерного мислення (П.В. Беспалов)

 Здатність індивіда вирішувати навчальні, життєві, професійні задачі з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. (О.М. Шилова та М.Б. Лєбєдєва)

 Мотивація, потреба й інтерес до отримання знань, умінь і навичок у галузі технічних, програмних засобів й інформації (Н.В. Насирова )

  Здатність вчителя використовувати інформаційні і комунікаційні технології для здійснення інформаційної діяльності (пошуку інформації, її визначення і організації, управління і аналізу, а також її створення і розповсюдження) в своїй професійній сфері.

 

     ІКТ-компетентність заслуговує на особливу увагу тому, що саме вона дає можливість особистості бути сучасною, активно діяти в інформаційному середовищі, використовувати найновітніші досягнення техніки в своїй професійній діяльності.

   Слід відмітити, що майже всі науковці виділяють цю компетентність як обов’язкову складову професійної компетентності педагога. Важливість формування ІКТ грамотності населення, створення неперервної системи підвищення кваліфікації в галузі ІКТ чітко відображена в Міжнародній програмі ЮНЕСКО «Інформація для всіх», оскільки саме від вчителів залежить розвиток інформаційної культури молоді.

                           Блог як засіб освітньої діяльності.

 

      Блог – від англійського web log (blog) –мережний журнал або онлайн-щоденник. Це невеликий сайт (до десяти сторінок), який створюється довільним користувачем, головний зміст якого короткі записи, зображення чи мультимедіа, що регулярно додаються і змінюються під власні потреби. Авторів блогів називають блогерами. Сукупність усіх блогів в Інтернеті створює блогосферу. Вважають, що перший блог створив Тім Бернс-Лі, де він, починаючи з 1992 року, публікував новини.

 

  Велика популярність блогів обумовлена декількома            обставинами.

 

 По-перше, публікувати інформацію в Інтернеті за допомогою блогів досить легко, адже використання блогів не вимагає від користувача спеціальних знань, що дозволяє здійснювати оперативну публікацію будь-якої інформації (текст, графіка, аудіо-і відео файли, анімація тощо

• По-друге, моментальна доступність до опублікованої інформації в Інтернеті, де блоги періодично скануються потужними пошуковими машинами, такими як Google,Yahoo!

• По-третє, наявність безкоштовних блогових платформ (наприклад Wordpress, Blogger тощо), де будь-хто може зареєструватися та вести свій блог.

По-четверте, зручність. У блогах зручний для читання і сприйняття інформації інтерфейс, що настроюється користувачем у відповідності зі своїми потребами. Використання спеціальних програм-клієнтів, які дозволяють зручним способом публікувати інформацію як за допомогою персонального компютера, так і за допомогою мобільних засобів звязку

• По-п’яте, інтерактивність. Можливість користувачеві додавати коментарі, одночасно адмініструвати декілька блогів, вести дискусію тощо.

По-шосте, надійність і безпека. Власник блогу може вносити до нього нові записи, модерувати коментарі відвідувачів. У блозі є можливість заборони на перегляд записів незареєстрованим користувачам. Саме з цих характеристик блогів – мобільності та доступності, зручності та інтерактивності – випливає їх вагома роль у створенні інформаційного суспільства

 

 

Чому слід створювати навчальний блог?

 

•         1.за допомогою навчального блогу можна доповнювати викладений на уроці матеріал цікавими фактами, відео, якісними задачами, інтерактивними іграми, необхідними коментарями.

•         2. за допомогою повідомлення в блозі можна дати довільне оголошення, анонс, нагадування, котре обов’язково буде прочитане.

•         3. за допомогою інтернет-блогу можна займатись з учнями додатково, готуючи їх до найрізноманітніших конкурсів, олімпіад та турнірів, розв’язувати задачі підвищеної трудності, а також олімпіадні завдання, звичайно за умови, якщо учні проявляють до нього інтерес

•         4. за допомогою навчального блогу можна вести дискусії з учнями та батьками на будь-які теми.

•         5. за допомогою блогу можна проводити різні домашні дослідження, результати яких учні мають можливість презентувати у блозі вчителя-предметника.

•         6. навчальний блог дозволяє вести журнал успішності у вільному інтернеті,

•         7.  блог дозволяє підвищити інтерес учнів до свого предмету, заохочує їх до освоєння персонального комп’ютера та, звичайно, підвищує авторитет учителя.

•         8. навчальний блог дозволяє самовдосконалюватися вчителю як у знанні свого профільного предмету, так і в освоєнні основ інформатики та повторення азів іноземної (англійської) мови.

 

Створити навчальний блог може кожен, адже це легко та абсолютно безкоштовно. Необхідні при цьому лише знання педагога, його бажання, ПК та вільний доступ до інтернету.

Види навчальних блогів.

• Блог вчителя – предметника.

• Блог класу.

• Блог інтернет – товариства.

• Блог предметного об’єднання.

• Блог навчального проекту.

• Блог, присвячений певній конкретній темі, наприклад, дослідженням

• Блог – електронний зошит учня.

• Блог – шкільна (або класна) газета.

 

Формування історичних та правових  предметних компетентностей.

        

1.Вступ.

    Місце кожної держави у світі, рівень життя її громадян дедалі менше за­лежать від запасів корисних ко­палин, сьогодні його визначають  рівень людського розвитку та інте­лектуалізація нації.                      Знання й ком­петентність стали найбільш цінни­ми товарами, серед яких важливе місце посіли історичні знання. Во­ни стали невід'ємною складовою освіти громадянина, необхідною умовою розбудови економічно міц­ної та вільної держави.

 

    Наприкінці ХХ століття людство вступило в якісно нову стадію свого розвитку, розпочалася епоха інформатизації, знань і технологій. Саме технології стають основною продуктивною  силою, формують економічну міць і конкурентоспроможність держави, визначають перспективи та місце нації в глобалізованому світі.

 

2. Сучасна педагогічна система. Завдання шкільної історичної освіти.

    Активізується роль освіти й науки в житті суспільства: віднині вони є основною та головною рушійною силою прогресу. Перед освітою України сьогодні постає двоєдине завдання: по-перше, формувати всебічно розвинену  особистість із високим рівнем інтелекту й духовності, із сучасним інноваційним типом мислення;  по-друге, виховати свідомого громадянина – патріота з широким європейським світоглядом і відкритістю до світу.

             Сучасна система навчання- це певним чином організована взаємодія учителя й учнів, спрямована на засвоєння учнями змісту освіти для набуття ними певних  якостей особистості.

 

Історія як предмет є унікальною, бо впливає на формування системимислення, надає можливість людині вільно пересуватися в історичному просторі, озброює її знанням істо­ричного досвіду, що в результаті дозволяє правильно оцінювати су­часні політичні й соціальні процеси. До того ж, історичні знання сприя­ють формуванню власної точки зору особи і, разом з тим, вчать цінувати й поважати думки інших.

Історичні дисципліни виховують та розвивають широту мислення, твор­чу уяву, толерантність, громадську активність особистості.

Таким чином, історична освіта пок­ликана готувати молодь до само­стійного життя у сповненому су­перечностей сучасному світі, ство­рити сприятливі умови для взаєморозуміння між людьми, що представляють різні культурні, ет­нічні й релігійні традиції, допомог­ти людині усвідомити себе не лише представником певної країни і ре­гіону, але й громадянином Європи та світу.

 

Державний стандарт базової та повної загальної середньої освіти зазначає:«Метою освітньої галузі «Суспільствознавство», що складається з історичного та суспільствознавчого компонентів, є забезпечення розвитку учня як особистості, що керується гуманістичними нормами і цінностями, усвідомлює себе громадянином України та успішно самореалізується в сучасному українському суспільстві».

 

Завданнями освітньої галузі є:

¾  забезпечення реалізації можливостей розвитку учня як вільної особистості, здатної за допомогою набутих ключових та галузевих компетентностей ефективно самореалізовуватися в сучасному багатоманітному глобалізованому світі та брати участь у житті демократичної, соціальної, правової держави і громадянського суспільства, вчитися протягом усього життя;

¾  розвиток інтелекту дитини, її критичного та творчого мислення, визначення нею власної ідентичності як особистості, громадянина, члена родини, етнічної, релігійної, регіональної та локальної спільноти;

¾  формування в учнів почуття власної гідності, поваги до прав людини, гуманістичних традицій та загальнолюдських цінностей, здатності формувати власну етичну позицію та дотримуватися правил соціально відповідальної поведінки.

 

Метою навчання історії, як зазначено в Держстандарті, є «формування в учнів ідентичності та почуття особистої гідності в результаті осмислення соціального та морального досвіду  минулих поколінь, розуміння історії і культури України в контексті історичного процесу».(схема)

 

 Програма для загальноосвітніх навчальних закладів історії України, всесвітньої історії (5–11 класів) має конкретизувати завдання, визначені Державним стандартом.

  Учитель конкретизує цілі шкільної історичної освіти для конкретних курсів, навчальних тем і окремих уроків залежно від особливостей  учнів класу, власних здібностей, змісту навчального матеріалу, уміння якісно здійснювати структурнофункціональний аналіз навчального матеріалу та наявних засобів навчання.

 

Перехід від традиційного навчання до компетентнісно- спрямованого.

      Традиційному навчанню притаманні:

предметна зорієнтованість освіти, яка виявляється у спрямованості навчання на засвоєння учнями знань із конкретних навчальних предметів і формування стандартного набору вмінь та навичок;

 погляд на навчання як на взаємозв’язок двох автономних діяльностей: діяльності вчителя та навчально-пізнавальної діяльності учня.

Виходячи із цього, вчителі виступають суб’єктами процесу навчання, а учні — об’єктами.

 

Компетентнісний підхід активно досліджується у вітчизняному та зарубіжному науково-педагогічному просторі.

   Загальні теоретичні положення щодо реалізації компетентнісного підходу в освіті розглядаються у роботах Н. Бібік, О. Бондаревської, І. Єрмакова, І. Зимньої, О. Локшиної, О. Овчарук, О. Пометун, О. Савченко, В. Сєрікова, Л. Сохань, О. Сухомлинської, Л. Хоружої, А. Хуторського.                                                      Окремі питання методики формування предметних компетенцій учнів розглядаються у працях К. Баханова, О. Кучер, А. Старєвої, І. Родигіної, Г. Фреймана, С. Шишова.

    Питання змісту та організації шкільної історичної освіти на основі компетентнісного підходу, формування предметно-історичних компетенцій учнів досліджують К. Баханов, А. Булда, Т. Ладиченко, О. Турянська, О. Удод та ін.

 

   У посібнику «Методика навчання історії в школі» автори О. Пометун і Г. Фрейман відзначають рівні вимірювання результатів навчання.:

– «Результати навчання, що досягаються на одному уроці, на багатьох уроках, при вивченні теми, розділу, навчального курсу, всіх курсів історії в школі можуть вимірюватись рівнем:

Ø     історичної освіченості учня;

Ø     сформованості історичної свідомості учнів;

Ø     розвитку пізнавальних можливостей школярів;

Ø     розвитку ключових та предметних компетентностей учнів;

Ø     вихованості й загальної культури особистості».

    Компетентнісний підхід полягає у спрямуванні навчального процесу на набуття учнями важливих компетенцій, тобто загальних здатностей особистості виконувати певний вид  діяльності.

4. Дифініції.   Види компетентностей.

        Компетéнтність — проінформованість, обізнаність, авторитетність.

Компетентність у перекладі з латинської competentia означає коло питань, у яких людина добре обізнана, має знання та досвід.

 

     У даний час існує ряд спроб визначити поняття «компетентність» з освітньої точки зору. Наприклад, на нараді концептуальної групи проекту «Стандарт загальної освіти» сформульоване таке робоче визначення поняття «компетентність»: «Готовність учня використовувати засвоєні знання, навчальні вміння та навички, а також способи діяльності в житті для рішення практичних і теоретичних задач».

 

     Компетенція - наперед задана соціальна вимога (норма) до освітньої підготовки учня, необхідної для його якісної продуктивної діяльності в певній сфері.

    Компетентність - оволодіння, володіння учня відповідною компетенцією, що включає його особистісне ставлення до неї та предмета діяльності.     Компетентність - особистісна якість (сукупність якостей) учня, що вже відбулась, і мінімальний досвід діяльності в заданій сфері.

    

       Компетентність базується на знаннях, досвіді, цінностях,набутих завдяки навчанню, та є показником успішності останнього.

 

     Таким чином, відповідність загальної здатності учнів виконувати певну діяльність тим вимогам, які висуваються до її виконання, є ступенем компетентності учня.

 

     Варто сказати, що не існує єдиного узгодженого визначення та переліку ключових компетентностей. Оскільки компетентності - це насамперед замовлення суспільства на підготовку його громадян, такий перелік багато в чому визначається узгодженою позицією соціуму в певній країні або регіоні. Досягти такого узгодження вдається не завжди.

І. Ключові.

На підставі міжнародних та національних досліджень в Україні виокремлено п'ять наскрізних ключових компетентностей:

    1. Уміння вчитися - передбачає формування індивідуального досвіду участі школяра в навчальному процесі, вміння, бажання організувати свою працю для досягнення успішного результату; оволодіння вміннями та навичками саморозвитку, самоаналізу, самоконтролю та самооцінки.

  2.  Здоров'язбережувальна компетентність - пов'язана з готовністю вести здоровий спосіб життя у фізичній, соціальній, психічній та духовній сферах.

   3. Загальнокультурна (комунікативна) компетентність - передбачає опанування спілкуванням у сфері культурних, мовних, релігійних відносин; здатність цінувати найважливіші досягнення національної, європейської та світової культур.

   4. Соціально-трудова компетентність - пов'язана з готовністю робити свідомий вибір, орієнтуватися в проблемах сучасного суспільно-політичного життя; оволодіння етикою громадянських стосунків, навичками соціальної активності, функціональної грамотності; уміння організувати власну трудову та підприємницьку діяльності; оцінювати власні професійні можливості, здатність співвідносити їх із потребами ринку праці.

   5. Інформаційна компетентність - передбачає оволодіння новими інформаційними технологіями, уміннями відбирати, аналізувати, оцінювати інформацію, систематизувати її; використовувати джерела інформації для власного розвитку.

ІІ. Загальнопредметні — належать до певних навчальних предметів та освітніх галузей (наприклад, галузі «Суспільствознавство»);

ІІІ. Предметні (спеціальні) — більш конкретні стосовно двох  перших рівнів, мають детальний опис і можливості формування в рамках навчального предмета (історії). До них належать просторові, хронологічні, інформаційні, логічні,мовленнєві та аксіологічні компетенції. 

Класифікація основних історико-предметних компетентностей учнів.

•         Хронологічні

•         Просторові

•         Інформаційні

•         Мовленнєві

•         Логічні

•         Аксіологічні

1. Хронологічна

•         передбачає вміння учнів орієнтуватися в історичному часі:

•          розглядати суспільні явища в розвитку та в конкретно-історичних умовах певного часу;

•         співвідносити історичні події, явища з періодами, орієнтуватися в науковій періодизації історії;

•          використовувати періодизацію як спосіб пізнання історичного процесу.

2. Просторова

•         передбачає вміння учнів орієнтуватися в історичному просторі:

•         співвідносити розвиток історичних явищ і процесів з географічним положенням країн та природними умовами;

•         користуючись картою, пояснювати причини і наслідки історичних подій, процесів вітчизняної та всесвітньої історії, основні тенденції  розвитку міжнародних відносин;

•         характеризувати, спираючись на карту,

•         історичний процес та його регіональні особливості.

 

4.  Мовленнєва

•         передбачає вміння учнів будувати усні та письмові висловлювання щодо історичних фактів, історичних постатей та історичної теорії:

•         реконструювати образи минулого у словесній формі у вигляді опису, оповідання, образної характеристики;

•          викладати історичні поняття, зв’язки і тенденції історичного розвитку застосовуючи пояснення, доведення, міркування, узагальнюючу характеристику.

 

5. Інформаційна

•         передбачає вміння учнів працювати з джерелами історичної інформації:

•         користуватися довідковою літературою, Інтернетом тощо для самостійного пошуку інформації;

•         систематизувати історичну інформацію, складаючи таблиці , схеми, різні типи планів;

•         самостійно інтерпретувати зміст історичних джерел;

•         виявляти різні точки зору, визнавати і сприймати таку різноманітність;

•         критично аналізувати, порівнювати та оцінювати історичні джерела, виявляти тенденційну інформацію й пояснювати її необ’єктивність.

 

6. Аксіологічна

•         передбачає вміння учнів формулювати оцінки і версії історичного руху й розвитку:

•         порівнювати й оцінювати факти та діяльність історичних осіб з позиції загальнолюдських та національних цінностей, визначати власну позицію щодо суперечливих питань історії;

•         виявляти інтереси, потреби, протиріччя в позиціях соціальних груп і окремих осіб та їх роль в історичному процесі, тенденції і напрями історичного розвитку;

•         оцінювати різні версії й думки про минулі історичні події, визнаючи, що деякі джерела можуть бути необ’єктивними.

   У школі сьогодні особлива увага надається формуванню правових компетентностей учнів, адже правова освіта є одним з найважливіших чинників розвитку особистості, становлення громадянського суспільства і демократичної правової держави, умовою формування  правосвідомості громадянина.

   

Аксіологічно-правова- через висловлювання відношення, власної позиції щодо функції права у суспільстві, правомірної та неправомірної поведінки, юридичної відповідальності за правопорушення, визначення чеснот громадянина правової демократичної держави.

 

Логічна - через визначення окремих ознак правових понять, формулювання їх визначення, виділення основних складових правових явищ та фактів, побудову структурно-логічних схем;

 

Юридично-мовленнєва

через характеристику правових явищ (правомірної та неправомірної поведінки), обговорення їх у групі та представлення власної позиції, обґрунтування її,  інсценівки правових ситуацій;

 

Інформаційно-правова

 уміння учнів працювати з джерелами юридичної інформації, аналізувати нормативно-правові акти, користуватись довідковою літературою, Інтернетом для самостійного пошуку інформації.

 

Практико-орієнтована  через співставлення власного уявлення про правове явище та витягом з НПА, наведення прикладів, що конкретизують правове положення, застосування теоретичних знань для аналізу ситуативних задач

Застосування інтерактивних методів  навчання на уроках історії.

Завдання школи - не тільки навчити молодого члена суспільства, а й зробити його компетентним. Тобто, випускник повинен бути здатним втілювати накопичені знання, уміння і навички в житті, хотіти і вміти успішно діяти на їх основі. Вивчення історії в школі покликане сформувати такі предметні компетенції, як: просторова, хронологічна, логічна, інформаційна, аксіологічна і мовна [см.2, с. 4]. Застосування традиційного підходу до викладання історії  (коли учні виступають у ролі "об'єкта" навчання, які повинні засвоїти і відтворити матеріал, переданий їм вчителем - джерелом знань) не завжди гарантує  успішність виконання поставленого завдання. Підтвердження тому – слова Ш. Амонашвілі: «Раніше, у тій давній давнині, коли я був імперативним учителем, я не жив зі своїми учнями одним творчим горінням, та й складності, з якими вони стикалися, залишалися мені невідомими. Для них я був тільки контролер, а вони для мене – правильно або неправильно виконаними завданнями» [1; с.5].

Американські соціологи на початку 90-х років провели експеримент. Вони звернулися до молодих людей з різних країн, що нещодавно закінчили школу,  з серією питань з різних предметів. З'ясувалося, що в середньому тільки 10% опитаних правильно відповіли на всі питання. Естафету підхопили російські вчені, і прийшли до висновку: школа, незалежно від того, в якій країні вона знаходиться, успішно навчає тільки одного з 10 своїх учнів. Іншими словами, тільки для 10%  учнів методи, використовувані в традиційній школі, є прийнятними. Інші 90% теж здатні вчитися, але не з книгою в руках, а по-іншому: «своїми вчинками, реальними справами, всіма органами почуттів» [див.3, с.92-97].

Результати цього і багатьох інших досліджень приводять до висновку, що навчання має будуватися інакше, по-іншому, таким чином, щоб всі учні могли вчитися. Один з варіантів організації навчального процесу - використання в діяльності педагога технології інтерактивного навчання. Навчальний предмет «Історія» також може бути набагато ефективніше сприйнятий учнями при використанні інтерактивних технологій.

Науковим підмурком для створення та втілення  інтерактивних технологій, які дають можливість сформувати у учнів необхідні предметні компетенції,  стали для мене  роботи зарубіжного дослідника Б. Блума,  радянського вчителя-новатора Ш. Амонашвілі, вітчизняних теоретиків та практиків педагогіки О. Пометун та В. Власова.

Слово "інтерактив" прийшло до нас з англійської від слова interact (inter - взаємний, act - діяти). Інтерактивність означає здатність взаємодіяти чи знаходитись в режимі бесіди, діалогу з чим-небудь (наприклад, комп'ютером) або будь-ким (людиною). Отже, інтерактивне навчання для мене  - це, перш за все, діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія. Суть інтерактивного навчання полягає в такій організації навчального процесу, при якій практично всі учні виявляються залученими до процесу пізнання, вони мають можливість розуміти і рефлектувати з приводу того, що  знають і думають.

Інтеракція у навчанні націлена на розвиток у учнів учбової та соціальної компетенції, зокрема: умінь роздумувати, аналізувати, порівнювати, узагальнювати, спостерігати, критично мислити, приймати учать у дискусії, аргументувати думку, приймати рішення, спілкуватися у малих та великих групах;  навичок оволодіння засобами самостійного отримання та обробки інформації з різноманітних джерел, проведення самостійних досліджень;  навичок активного слухання, ефективної комунікації, участі у груповій роботі та відповідальності за результати спільної діяльності, організації роботи малої групи, оцінювання власних дій та можливостей, розвиток творчих ідей.

Назвемо лише деякі методи та прийоми інтерактивного навчання, які можливо ефективно використовувати на уроці історії для формування предметних компетенцій:

§                                 дискусії та обговорення;

§                                 розв'язання проблемних питань;

§                                 мозковий штурм;

§                                 робота в групах;

§                                 інтерв'ю;

§                                 аналіз аргументів «за» і проти»;

§                                 навчальні ігри;

§                                 створення проектів, презентацій та виставок.

Соціально-психологічні дослідження, результати яких зафіксовані у наведеній «піраміді запам'ятовування», наочно показують, що чим більш активною є роль школярів у процесі пізнання, тим більше інформації ними засвоюється [см. 4, с. 9].

Важливим компонентом для успішного навчання є психологічний комфорт учня, який зумовлює його бажання подальшого засвоєння знань і накопичення вмінь.

Педагогікою мотивації і натхнення до дії часто називають педагогіку «емпауерменту». Її основні принципи полягають у тому, що людині, яка навчається, створюють умови для психологічного комфорту в процесі навчання, підвищення її впевненості в собі і відповідальності за результати, набуття умінь контролювати ситуацію навчання, виникнення ентузіазму і почуття задоволення від групової та індивідуальної роботи та її результатів.

Роль вчителя у цієї моделі навчання - підтримувати, підбадьорювати учнів у їхніх зусиллях. Основною формою організації навчання є співробітництво в малих групах з метою вирішення проблем та самостійного навчання, отримання поведінкового досвіду, орієнтованого на формування компетентнісний навичок, тобто все те, що ми називаємо інтерактивними методами навчання [см.5, с.14].

Для створення позитивної атмосфери навчання та організації комунікації учнів використовуються, наприклад, такі методи і прийоми: «Знайомство» (коли учні пізнають один одного заново по мірі їх навчання), «Очікування та досягнення» (коли перед початком розгляду теми або уроку учні висловлюють, чого вони чекають від майбутнього заняття, а потім оцінюють, наскільки збулися їхні очікування), «Активне слухання» (коли учні тренуються чути і розуміти один одного) та інші.

Для мотивації навчальної діяльності та актуалізації опорних знань, уявлень учнів можна використовувати, наприклад: «Мікрофон» (коли слово передається від одного учня до іншого), «Мозковий штурм» (загальне обговорення проблемного питання, в ході якого можуть бути висловлені будь-які ідеї, припущення), робота в парах за принципом «Навчаючи, вчуся», робота в малих групах та інші.

Найважливішим прийомом інтеракції є організація рефлексії - самоаналізу  думок,  почуттів і дій учня в зіставленні їх із суспільно значущими цінностями, діями і вчинками інших людей [см.4, с.108]. Для цього можна використовувати такі прийоми: «Одним словом» (пропонується на аркуші паперу написати одним словом, що найбільше сподобалось на уроці), «Зарядка» (мовою жестів учні оцінюють етапи уроку або урок в цілому), «Віночок» (діти «дарують» один одному свої нові знання та почуття, створюючи «віночок» досягнень) та інші.